П’ять років тому я вийшла заміж за свого чоловіка з кохання, взаємного та величезного. І всі 5 років мені доводиться боротися з його матір’ю, моєю свекрухою. Ми живемо окремо у моїй квартирі, у нього свого житла немає. Обидва працюємо, зарплата середня в обох. За ці 5 років не минуло й тижня, щоб його мати не зателефонувала до вимог чи цінних вказівок. Ми постійно їй щось винні. Здебільшого це гроші.

Трохи про свекруху: вона пенсіонерка (63 роки), але у своєму житті й дня не пропрацювала, хоч освіта є. Все життя сиділа на шиї чоловіка та виховувала дітей. Чоловіка її не стало давно (серце). Залишилося четверо синів. Жодному з них вона не дала можливості збудувати особисте життя.

Старший одружився, два роки одружений, дитина, розлучення. Наступний син двічі одружився і теж 2 розлучення. Ще один — вічний незайманий, навіть дівчини у його 32 роки ніколи не було. І мій чоловік. У результаті ті троє сидять під її наглядом, працюють і гроші їй приносять.

Вона їх відверто пускає на вітер, вони не мають ні ремонту в квартирах, ні машини, ні бізнесу, жодної нерухомості, ні подорожей. Зате то біткоїни купить, то ще кудись вкладе гроші, зароблені синами. Ми з чоловіком купили машину. Тепер постійні прохання, немає вимоги – відвези, привези. Та й дай грошей звісно.

Я зростала в повній сім’ї із середнім статком, нас із сестрою було двоє. І батьки виховували нас так, що жінка повинна сама утримувати мінімум, а краще ще й дітей повинна бути в змозі на ноги підняти. Чоловік усі свої ресурси зливає мамі, а на мою зарплату ми удвох живемо.

Спочатку сімейного життя я розмовляла з ним, домовилися, що перша наша сім’я, а потім уже мати. Так, до шлюбу я не бачила цієї ситуації. Історії братів свекруха уявляла, що невістки — жадібні жінки обдерли їх як липку, а вона великодушно допомагає синам.

Маму вони всі любили, а я – дурна, повелася на своєрідне «як належить до матері ставитися, так буде і до дружини!». Ага! Мати – свята жінка, вона на першому місці завжди. Вона може зателефонувати нам в момент, коли ми в ліжку, сказати, забери мене з магазину і мій вискочить із ліжка і побіжить.

Коли ми з ним це обговорюємо, він зі мною погоджується, що на першому місці має бути наша сім’я, а потім мами, а насправді нічого не змінюється.

Зараз мені вже скоро 30 років, я хочу дитину, він теж, але не виходить, пішли на обстеження, в обох невеликі проблеми, але на лікування потрібні великі гроші, яких немає, бо «мамі треба допомогти грошима, їй пенсії не вистачає» . А мама катається на таксі, одягається у бутіках, їй на м’ясо грошей не вистачає!

А що буде далі, коли вона зовсім постаріє, і зі здоров’ям почнуться проблеми? Чоловік скаже, що ми на сухарях сидітимемо, бо гроші потрібні мамі? До речі, мої батьки також пенсіонери, але при цьому працюють обоє, грошей не просять, ще й нам періодично грошима допомагають.

Та що там батьки! Моя бабуся у свої майже 90 років мені грошей передає «купи собі сукню, онучко». А ми спонсоруємо «нещасну» свекруху!

Розлучатися я не хочу, я люблю свого чоловіка, він прекрасна людина, але за таких умов жити не можу — я хочу жити своєю сім’єю, хочу дитину від коханого чоловіка, а не принести свою сім’ю в жертву свекрусі.

КІНЕЦЬ.