Я прожила зі свекрухою разом 23 роки в одній квартирі. Було всяке, але одне я зрозуміла і прийняла, мати мого чоловіка це мати. І як би складно не було, я їй поступалася у всьому. І для себе прийняла такий девіз — нам нема чого ділити, у нас спільний чоловік.

Для неї це улюблений син, для мене чоловік, от і все. І завжди навпаки йому нагадувала, що маму треба привітати зі святом, тож і живемо із чоловіком дружно вже 38 років.

Виростили двох дітей. І пошану до бабусі формувала, бо сподіваюся, що теж колись стану бабусею. Не приховую, дочка дзвонить часто, а син дуже рідко. Засмучуюсь, але себе стримую.

І вважаю, що дівчина, з якою він зараз живе, не має тієї чуйки, як у мене в молодості, підказати, щоб зайвий раз згадав про матір і про батька. Тобто поки я не нагадувала він і не дзвонив. А цій вже все рівно, вона йому не нагадує, щоб він подзвонив своїй мамі. Тай сама вона не спілкується зі свекрухою.

Хочеться сказати молодим дівчатам, що ви теж будите мамами та бабусями і чекатимете дзвінка від свого дорослого сина, все повернеться бумерангом.

Будьте уважними до своїх свекрух. Будьте щасливими, але не забувайте, хто народив, виховав і виростив коханого вам чоловіка, і кому ви за це повинні бути вдячні. Свекруха – свята кров.

КІНЕЦЬ.