Ми з чоловіком прожили вже 29 років, із них 25 років я намагалася бути гарною невісткою для матері чоловіка. Але як не намагалася, так і не отримала її кохання чи хоча б гарного відношення. Дітей і до порога не підносили. Я завжди була для неї гуляючою.

Одружилися ми з чоловіком, коли мені було лише 18 років, я ще школу закінчувала. Не п’ю взагалі — я гіпертонік із п’ятнадцятирічнним стажем. Виростила чотирьох дітей, завжди була у батьківському комітеті. Була депутатом. Але все одно була поганою.

Коли захворів свекор, чоловік працював, а я доглядала їх. На той час батькам чоловіка було по 71 та 72 роки. Поки живий свекор, свекруха ще стримувалась, але коли його не стало, то вона почала сваритися з усією силою. Гризла і мене, і чоловіка, і онуків.

Я навіть організацію похоронів свекра повністю взяла на себе. Але мій плюс був у тому, що чоловік завжди був на моїй стороні. І при ньому вона мовчала. Зате люди довкола говорили, як вона поливає мене брудом. І онуків також. Мені всі казали: «Як ти її терпиш? Тобі пам’ятник за життя ставити треба».

Але я намагалася її підкорити хорошим ставленням. А чотири роки тому не стало мого батька. І я на сороковий день хотіла з’їздити до нього, то вона закотила такий скандал, бо їй треба було терміново їхати в гості до куми. А машина наша. І бачите, ми повинні її ж і возити.

Отоді щось і надломилося в мені. Я зрозуміла, що ця людина як була злим монстром, так їм і залишиться. Я чекала на співчуття чи якогось від неї. Адже в мене було горе, ще свіжа рана. Але виходить, що їй начхати на всіх і все. Я тоді зірвалася і сама у відповідь закотила скандал.

Не змогла стримати себе, не контролювала. Я хотіла крихту розуміння, а отримала хамство. Їй до лампочки двадцять п’ять років моєї поваги до неї. У мене тоді стався гіпертонічний криз. У жахливій формі. Я три місяці боролася із хворобою.

Діти, як за командою, перестали з нею спілкуватися. І жодні вмовляння чоловіка не допомагали. Я ж повністю включила ігнор щодо неї. Чоловік влаштував їй головомийку і вона принишкла, зараз мовчить, мов риба. Я не забороняю ні дітям, ні чоловікові їздити до неї чи дзвонити. Мені просто паралельно її доля та її життя загалом.

Але діти не їздять до неї і навіть не дзвонять. Чоловік обмежився лише дзвінками по телефону тричі на тиждень. У неї є ще донька, вона старша за мого чоловіка на 12 років. Так вона вже десять років не їздить до неї і не дзвонить. І її діти також.

Є ще старший брат, то він уже більше 21 року не спілкується з нею. Хоча чоловік із сестрою та братом спілкується. Ми часто бачимо одне одного, їздимо до гостей. Спілкуються наші діти. І всі вони повністю підтримують мене. Тобто її рідні діти не хочуть з нею знатися. Вона вже багато років тому посварилася з усіма сусідами і ні з ким не розмовляє.

Моїй свекрусі зараз 81 рік. Сили вже не ті. І ось тепер вона раптом чоловікові починає говорити телефоном, що я їй не дзвоню, і онуки не дзвонять. І що вона нікому не потрібна. Я зараз просто не беру участі в її житті. І ніяка мудрість не допомогла.

Мені дуже шкода мого чоловіка, вона йому виносить увесь мозок. Щоправда, зараз притихла. Я ніколи не говорила і не скажу чоловікові за неї жодного поганого слова — йому вона мати. А для мене це жінка, яка ненавидить мене і моїх дітей.
Тож не все залежить від невісток.

Я сама вже двічі свекруха, але я не пиляю своїх невісток і не поливаю брудом. Нам нема чого ділити. Та й двічі я вже й теща. І з зятями у мене чудові стосунки. Я можу сказати сміливо, що в мене не четверо дітей, а вісім, тому що вони всі звуть мене мамою, і невістки, і зяті.

А я їх покликаю доньками та синами. Сама натерпілася від свекрухи негативу. І будь ти хоч тричі мудрою і хоч як ти прогинайся, якщо людина гнила, вона такою і залишиться, її не переробити.

КІНЕЦЬ.