Моїй дочці під тридцять, у 20 років вона вийшла заміж за майже мого ровесника. Жили окремо, має квартиру, родичів немає. Взаємини із чоловіком не склалися, у нього третій шлюб. Не хочу розбиратися чому, бо це їхня справа. Коли я вийшла заміж, ніколи не втручала маму у свої стосунки із чоловіком, жили ми окремо.

Декілька років тому дочка повернулася додому, але не розлучилася, ходить до нього час від часу. Я весь час намагалася не підтримувати матеріально, навіть коли ще жила з чоловіком, і він перестав давати їй гроші.

Вона закінчила найпрестижніший університет, але працювати за фахом не стала. Казала, що їй це не цікаво, що потрібно ще трохи часу, щоб пошукати себе. А я мені цікаво, чи знайде вона себе хоча до 40 років.

Я фінансувала їй різні курси в надії, що знайде свою справу. Потім вирішили, що отримуватиме другу освіту на вечірньому відділенні. Сподівалася, що хоч не з першого курсу, але вона піде працювати і оплачуватиме освіту сама. Але натомість отримала ревнощі до молодшого брата і докори, що їй недодали.

Тепер налаштовує проти мене та сина, вселяючи йому, що я не адекватна. Я просто втомилася, працюю кілька років без вихідних. Хочу тільки одного — щоб вона дала мені спокій, але вона прописана з нами, приходить, робить, що хоче і йде коли хоче.

Я навіть із цим уже змирилася, не звертаю уваги, але дуже боюся, що вона навмисно почне псувати мені життя. У мене старша сестра так чинила з мамою — не йшла, ревнувала і висувала претензії.

Зараз вона на другій групі із нервового захворювання. Чесно кажучи, шкода вже тільки себе, чому я опиняюся в такій ситуації сестра, а тепер дочка? Вони не живуть своїм життям, а псують моє.

КІНЕЦЬ.