Люблю зустрічати свята у родинному колі. Це так приємно, коли рідні за столом сидять, на душі так тепло та приємно.

На старий Новий рік (ми святкували ще за старим календарем, 14 січня) до мене зателефонувала зовиця Олеся:

– Ми до вас на вечерю прийдемо.

– Добре, буду рада бачити.

Домовилися на 6 вечора. Однак, вдома і так був повний безлад, треба закинути прання, попилососити, ну і зварити щось на стіл. Тому я не стала вигадувати якісь модні страви, а просто приготувала салат з чіпсами та крабовий, запекла картоплю з курочкою, ще докупила еклери. Нас і так буде тільки 4 людей, навіщо багато готувати?

Тим паче, зараз у нас трохи складно з фінансами. Ну бо Новий Рік, свята, треба всім подарунки купити. А ще наша старша донька Марта навчається у Польщі і ми нещодавно заплатили за семестр та гуртожиток. Плюс, ще молодшому синові купили нові зимові черевички та курточку.

Так ще й вийшло, що мій син Павлик та донька Олесі однолітки, тільки навчаються у паралельних класах.

Я ще купила Олесі сетрифікат у один магазин косметики, аби мала собі нову туш чи помаду.

От в 6 вечора прийшла зовиця, її чоловік та донька.

Павлик та Марія одразу побігли гратися у кімнату, а ми сіли до столу.

– Вітаю зі старим Новим Роком, – зустрічаю гостей та даю родичці порадунок.

– І тебе також!

Олеся дістала з пакету якісь три рушники. І цінник з них не здерла. Я помітила, що вони і так були на акції та кожен коштував по 30 гривень. Ну нічого, що я сертифікат дала на 500, а мені якісь дешеві рушники з дитячими малюнками.

Ми сіли гоститися. Олеся якось косо глянула на стіл, ніби я їй помиї наклала у тарілку. До речі, крім рушників вони нічого не принесли. Довелося чоловікові ще бігти у магазин, аби купити якесь шампаньке та коньяк.

Олеся скуштувала тільки дві картоплини. Я вирішила накинути ще діткам салатику з крабовими паличками та картоплею. Ну бо перше щось нормальне треба поїсти, а вже потім десерт.

– Фу, воно гидке! – крикнула Марічка та сплюнула на підлогу салат.

– Марічко, може тобі такий сматочок засолений попався? Візьми ще.

– Ні, воно гидке, фу, я таке не люблю!

Я не знала, що відповісти. Ну бо так старалася, готувала. А племінниця так при всіх виплюнула салат на підлогу.

– Це смачний салат, моя мама гарно готує. А ти в школі постійно тільки сухирики їсиш! – заступився за мене Павлик.

Олеся тільки закотила очі та голосно цокнула. 

– Що таке? Вам щось не подобається?

– А що тут має подобатися? Я попередила, що ми прийдемо до вас у гості. А ти просто приготувала звичайну картоплю і два салати? Дякую, але ми не дуже голодні, аби таке пробувати.

– Так чим ми не вгодили? Салати, картопля..

– Ну мені було б дуже соромно таке подавати на стіл, тим паче, родичам.

Тут вже не витримав мій чоловік. Хоча у нього сталеві нерви, але нахабство Олесі не знало меж.

– Ну тоді ти знаєш, де двері. Щось не подобається – йди в кафе чи рестора і там нажерайся.

Олеся дуже образилася, взяла доньку за руку та повела геть. Тільки її чоловік довго не міг второпати, що відбувалося. Знизив плечима, потис нам руки та також пішов у коридор.

Я по натурі дуже вразлива людина і слова зовиці дуже зачепили. Я сіла за стіл та почала плакати.

– Мамочко, не плач, твої салати не гидота. Я точно так не буду казати. Я навіть твою підгорілу яєшню дуже люблю, – заспокоював мене Павлик і так тулився під руку, як маленьке кошенятко.

Чоловік мене міцно обійняв, допоміг скласти страви у холодильник, помив посуд.

– Краще ми будемо на вся свята ходити у кафе. Все, гостям вхід суворо заборонений!

Я посміхнулася. Чоловік голова у родині і його слово закон.

Тільки не розумію, чому зовиця так знехтувала гостинністю. Мало того, ще й свекрусі пожалілася на мене. Добре, що хоча б чоловік та діти за мене заступилися.

От вам і урок на все життя. Пустиш свиню за стіл – а вона на стіл вилізе. тепер не хочу нікого у гості кликати з родини чоловіка.