Мені майже 30 років. Працюю страховим агентом у невеликій компанії. Отримую не так багато, але на життя вистачає. Стосунків у мене було чимало, але несерйозних. Про шлюб не було й думок, аж доки я не зустрів її. Спочатку вона мені сподобалася зовні, а потім, коли я дізнався її краще, сподобався і характер. Їй 23 роки, але вона зовсім не поводилася як зараз модно серед молоді.

Коли закінчувався мій робочий день, я з нетерпінням чекав зустрічі з нею. Так ми зустрічалися пів року. За цей час я познайомив її зі своїми батьками, а вона зі своїми, а потім ми одружилися. Я був неймовірно щасливий.

Після того, як ми узаконили свої стосунки, зіграли весілля, Каріна переїхала до мене і приблизно через тиждень вона повідомляє мені про те, що має двох дітей. Спочатку я подумав, що це жарт. У 23 роки та вже двоє дітей? Та й у батьків її я бував, про жодних дітей і слова не було. Але вона була серйозна. Розповіла мені, що зустрічалася з хлопцем і у 17 років дізналася, що буде мамою.

Позбавлятися на ранньому терміні мама заборонила, а хлопець зник. Через якийсь час з’явився, просив вибачення, хотів бачитися з дитиною. Вона повірила і почали жити разом. Потім вона знову дізналася, що чекає дитину. А він знову передумав.

Шлюбу вони не укладали, тому їй з дітьми довелося повернутися до батьків. Потім вона зустріла мене і закохалася, але боячись, що наявність дітей мене відкине, збрехала і попросила батьків зробити те саме.

Я, чесно кажучи, шокований. Вона могла не сказати про дітей на першому побаченні, на десятому. Але ж справа дійшла до знайомства з батьками, весілля, зрештою. На запитання, куди вона діла, відповіла, що вони тимчасово у родичів у селі.

У мене з’явилося почуття, ніби мене просто використали заради шлюбу. Хоча вона клянеться, що любить. Але чому не можна було сказати про дітей раніше, і чому, якщо хотіла все приховати, розповіла це зараз після весілля? На мої запитання мовчання та сльози.

Я у ступорі. Я також люблю свою дружину, але ця брехня підірвала довіру. Сказав їй чесно, чужі діти мені не потрібні, я не зможу їх полюбити, хоч би як старався. Вона мені сказала, що відправить дітей до села, і ми їх ніколи не побачимо. Але ж це марення?

Як я можу спокійно жити, знаючи, що розлучаю матір із її дітьми? У цій ситуації мені шкода ні себе, ні дружину, а її дітей. Адже вони насправді стали нікому не потрібні!

Якщо запропоную жити всім разом, погано буде мені. Адже я не матиму бажання грати з ними, купувати щось. Мені захочеться проводити вихідні із дружиною, а тут ще діти. До того ж не буду приховувати, я фінансово не зможу утримувати двох дітей у цей момент.

Якщо я погоджусь із рішенням дружини, погано буде дітям. Вони будуть у розлуці з рідною мамою. Та й дружина, на мою думку, буде в душі нещасна.

Я пропонував залишити дітей у її батьків, а ми іноді їх відвідуватимемо, та й вона зможе їздити до них частіше. Але дружина сказала, що батьки будуть проти. Що робити? Яким рішенням я можу зробити так, щоб усім було добре?

КІНЕЦЬ.