Щиро кажучи, мені здається, що в житті кожної жінки є такий день, про який вона мріє ще з самого дитинства – це день її весілля.

Я так само не стала винятком, як і всі.

Ще в своїх зовсім ранніх дівочих мріях я все продумала до самих дрібниць, і не просто церемонію одруження, а таїнство вінчання, це все я програвала у своїх мріях не раз.

Я, правду скажу, завжди вважала, що справжні шлюби укладаються прямо на небесах, а не просто штампом в паспорті.

Свого майбутнього чоловіка, Юрка, я чекала дуже довго, завжди знала, що це буде особлива людина, з якою я побудую щасливу сім’ю, а коли зустріла – зрозуміла, що ми з ним створені одне для одного.

Ми були щиро закохані.

Коли мій чоловік, тоді ще майбутній, зробив мені пропозицію і покликав вийти заміж, я без зволікання погодилася стати його дружиною, і була щасливою, що він обрав саме мене.

Тоді ж я запропонувала чоловікові вінчання, він був не проти і сказав, що зробить все, що я хочу, аби я була щаслива, адже щиро кохає мене.

У такій щасливій підготовці до нашого весілля, мені допомагала моя вірна подруга дитинства Мар’яна.

Ми з дружили ще з самого дитинства, так би мовити з самих пелюшок.

Я весь час ділилася з нею своїми таємницями, своїми радощами та печалями, адже дуже довіряла їй.

Тоді я думала, що ця людина радіє за моє щастя разом зі мною і нічого не може зробити поганого.

І ось настав той довгоочікуваний день – день нашого весілля.

Погода була просто чудова, таку яку я просила у своїх думках: легкий вітерець і яскраве сонечко.

Я в білій весільній сукні, наречений в чорному фраку, море квітів і щасливих посмішок.

Я була на сьомому небі від щастя, напевно, саме тому багато чого не помічала, що в той день коїлося навколо мене, адже літала, як на крилах весь день.

Після весілля моя мама розповіла мені, що звернула увагу в церкві на саму Мар’яну. Вона побачила щось дивне, ніби моя подруга щось промовляла під час церемонії вінчання і провела якийсь дивний обряд, в руках тримаючи якісь нитки і свічки.

Я нічого не сказала мамі, але для себе вирішила поговорити з Мар’яною про цю подію при першій зустрічі.

Ця зустріч не змусила себе чекати, ми довго спілкувалися на різні теми, я була ще переповнена щастям і ділилася своїми враженнями.

Коли я вирішила уточнити, що за обряд вона проводила під час вінчання, Мар’яна на хвилину зупинилася, а потім стала пояснювати мені:

– Це обряд на щасливе і довге сімейне життя. Його роблять усі в нашій родині.

Моя подруга, скільки я її пам’ятаю, завжди захоплювалася магією, ворожінням, тому мене це не здивувало, і я навіть подякувала їй.

Перший рік сімейного життя у нас з Михайлом пройшов як у казці, незважаючи на те, що багато хто говорить, що він є найважчим для молодої сім’ї.

Чоловік був дуже уважний до мене, турботливий, після роботи завжди поспішав додому, тішив мене своєю турботою та подарунками.

Всі свята ми проводили разом, насолоджуючись кожною хвилиною, здавалося, що ми ніколи не розлучалися і нам не потрібен був ніхто.

Тоді мені здавалося, що ніщо і ніхто не може завадити нашому щастю.

Але через рік мого чоловіка немов підмінили.

Михайло просто став холодним і якимось чужим, думаю, жінки які це пережили, мене зрозуміють.

Це сумно і нелегко усвідомити, що твій коханий чоловік перетворився в зовсім байдужу людину, я просто не впізнаю його.

Що я вже тільки не робила, як не розмовляла з Михайлом, щоб зберегти наш шлюб! Але поки всі мої старання не увінчалися успіхом.

Мене все частіше стали відвідувати думки, про обряд, який був проведений на “щасливе сімейне життя”, а воно чомусь у нас все ніяк не складається!

Тепер навіть і не знаю, що думати, як знайти вихід з цієї ситуації, адже мій шлюб руйнується у мене на очах.

Що тут можна вдіяти? Ситуація складна. Який тут може бути вихід?

КІНЕЦЬ.