Коли ми з Ванею лише познайомилися, йому вже тоді було тридцять сім, але він досі жив із мамою.

Василина Ігорівна була незадоволена тим, що син знайшов собі дівчину.

Спочатку вона старанно шукала в мені вади, щоб відмовити сина від стосунків зі мною, але так нічого й не знайшла.

Зневірившись, все-таки дала згоду на наш шлюб.

Але потім знаходила всякі нагоди, щоб одруження відкладати.

Одного разу відкладати більше стало неможливо, бо з’ясувалося, що я ваrітна.

Ваня людина порядна, одразу мене заміж покликав. Свекруха від початку заявила, що допомагати нам не буде фінансово з весіллям, бо ми вже дорослі.

Ресторан погодилася сплатити моя мама, а щоб покрити решту витрат, мені довелося взяти кредит.

І ось залишився буквально тиждень до весілля, а Іван мені каже :

-Всі гроші, подаровані на весілля, покладемо на мій рахунок, мама наказала так зробити.

Я здивувалася.

-А до чого тут твоя мама?

А як же кредит?

Весілля ще не відбулося, а свекруха вже рахує наші гроші.

Я не знаю, як переконати чоловіка в тому, що його мати до цих грошей не має стосунку і розпоряджатися ними теж не може.

Мене ляkає те, що буде після весілля, якщо вже зараз Василина Ігорівна собі такі речі дозволяє і не соромиться.

КІНЕЦЬ.