Люба старанно шинкувала капусту не шкодуючи сил і часу. Ще б пак – квашене соління самі вітаміни взимку. Три баночки відвезти дочці, три сину. Все літо Люба працює на городі, щоб порадувати своїх дорослих дітей свіжими, екологічно чистими овочами.

Сільські гостинці були готові, Люба навантажила повні сумки з квашеною капустою, свіжими овочами та вирушила на автобусну зупинку. Важко було літній жінці тягти такий тягар, та хіба дочекаєшся дітей самих. Все їм, міським, ніколи, а мамині закрутки, не такі вже і важливі.

– Ну, привіт, дочко. Ось, приймай гостинці. Там три банки з квашеною капустою і морковочка свіжа з буряком. Все намила, висушила. Забери в холодильник, – Люба з полегшення поставила сумки на підлогу.

– Мамо, куди нам стільки? Скільки разів казала – не їмо ми таке, – Олена невдоволено розглядала сумки з банками.

– Як не їсте? А вітаміни? Це ж саме корисне, наше, рідне …

– Ох, мама, ну не любимо ми це, а ти все везеш і везеш. Добре.., чого стоїш в дверях, проходь давай, роздягайся, скоро вечеряти, – Олена потягла важкі сумки на балкон.

Люба любила бувати в гостях у дітей в місті. Улюблені внучата завжди чекали приїзду бабусі і її гостинців – домашніх пирогів і млинців.

Того вечора було дуже весело – в гості прийшла мати зятя Олексія, сваха Люби. Жінки були раді побачитися і поговорити про своє. Ганна Семенівна була повна протилежність Люби – жінка міська, завжди ходила в капелюшку і з макіяжем. Але, незважаючи на це, на вигляд вона була дуже ввічливою, часом навіть занадто.

– Ой, Любочка, як добре, що ми побачилися сьогодні. Мені Олексій сказав, що ви приїжджаєте до дітей в гості, так я відразу почала збиратися, – щебетала Ганна Семенівна.

– Так Ганна Семенівна, ось привезла дітям капусти квашеної, корисна вона дуже. Тільки діти кажуть, що не їдять таке, – засмучено говорила Люба.

– Як же, як же так – не їдять! Це ж таке корисне. І що ти Любочка – сама на собі все везла, тяжість таку? – співчутливо цікавилася сваха.

– Так там тільки до зупинки в селі донесла, і тут з вокзалу до дому, не сильно далеко. А сумки так, важкуваті, – Люба потерла хворі зап’ястя.

– Та як же так, Любочка. Така праця і невже пропадати буде? – журилася Анна Семенівна.

– Ганна Семенівна, так може Ви і візьмете цю капусту щоб мамина праця не пропадала? У нас вона довго без потреби буде стояти, а Вам корисно, раз ви її любите так, – запропонувала дочка Олена, почувши розмову матерів.

– А що ж – і візьму! У мене свого городу ніколи не було, все магазинне. Із задоволенням візьму, – зраділа Ганна Семенівна.

– Ну ось і вирішили. А дітям я ближче до Нового року привезу одну баночку тай їм вистачить, – зраділа Люба від того, що її праця не пропаде даром.

Увечері після вечері Ганна Семенівна поклала три великі банки з капустою в сумку, розпрощалася з родичами і з вдячністю за все відкланялася.

На наступний день у Люби було багато планів – погуляти з онуками, з’їздити в магазин з дочкою – прикупити не дорогих халатів, яких в селі було не дістати. День пролетів швидко, до вечора вся родина зібралася за вечерею.

– Мамо, ми завтра з ранку всі поїдемо на роботу, ти вже тут сама господарюй, а як прийде час до автобусу – закриєш двері, а ключ занесеш сусідці тітці Галі, ти її знаєш.

– Добре дочка, так і зроблю. Так ще, по шляху на вокзал хочу на ринок зайти, нову м’ясорубку собі купити, зараз в магазинах таке рідко знайдеш, – відповіла Люба.

Вранці діти поїхали на роботу, Люба прибрались на кухні та стала збиратися в дорогу. До автобуса ще було багато часу, тому Люба вирішила прогулятися по місцевому ринку. Проходячи довгі ряди, жінка з цікавістю розглядала товари, які пропонували місцеві продавці. Ще з радянських часів всі знали, що на ринку можна придбати щось дешевше, те чого немає в магазинах. І в цілому – поспілкуватися з людьми і дізнатися щось цікаве. Обійшовши майже весь ринок, Люба, нарешті, знайшла прилавок з господарськими товарами.

– Підходьте, вибирайте жінко, – задерикувато покликала продавець.

– Ой, який у вас великий вибір, прямо очі розбігаються, – зраділа Люба, – а є у вас прості м’ясорубки, що не електричні, а які раніше використовували?

– Звичайно є! Ось тут, – продавець вказала на відділ з господарськими інструментами.

– Дуже добре! Тоді беру одну, – весело підморгнула жінка продавцеві, – а ще дайте мені кришок для закручування банок з соліннями, зараз самий сезон.

Задоволений продавець спакувала покупки Люби, жінка розрахувалася за товари і попрямувала до виходу з ринку. Ближче до виходу знаходився відділ, де городники продавали надлишки врожаю. Так само тут можна було придбати свіжі домашні яйця, мед. Люба з цікавістю розглядала прилавки, як раптом помітила знайомий капелюшок. Сумнівів не було, це була сваха Анна Семенівна. Зрадівши зустрічі, Люба попрямувала до неї – як добре, що встигне ще й з матір’ю зятя попрощатися особисто.

В якийсь момент Ганна Семенівна, помітивши Любу, різко відвернулася і прикрила обличчя капелюшком, як ніби не хотіла, щоб її впізнали.

– Ганна Семенівна, здрастуйте! Я ось перед автобусом вирішила на ринку прогулятися, так вас побачила, – повідомила задоволена Люба, – а ви теж за покупками сюди прийшли?

– Ой, Люба … Здрастуй. А я … Так, я теж тут … За покупками, – Ганна Семенівна видно занервувала і задкувала спиною.

– А я ось м’ясорубку нову прикупила, давно хотіла таку знайти, як раніше були – міцні, на століття. А ви що шукаєте? – уточнила жінка.

– Жінка, скільки коштує капуста? – перервало їх розмову питання покупця.

Ніхто не відповідав, покупець повторив своє запитання. Інша продавець звернулася до Ганни Семенівни:

– Аня, ти чого, язика проковтнула? У тебе покупці товаром цікавляться.

Ганна Семенівна сильно забарилася і повернулася до покупців. Тільки зараз Люба побачила, що за спиною свахи стояли ті самі банки з капустою, які вона старанно закручувала для родичів. Сплутати вона їх ні з чим не могла, так як сама готувала все. Та он і буква «Д« на банці видніється – так вона позначала – для дочки. На банках сина вона писала букву «С».

– Сто гривень, – сказала Ганна Семенівна і відвернулася від Люби.

– Ганна Семенівна … Це що ж – Ви моєю капустою торгуєте? Я на собі її везла з села вас порадувати, а ви її продаєте чи що? – Люба тільки зараз почала розуміти, що відбувається.

– Це … Це не ваша! Тобто – це не я … торгую, – плутано відповідала Ганна Семенівна, ніяковіючи від такої ситуації.

– Та як же не моя, що ж я свої закрутки не впізнаю. Он і букви, якими я банки підписую.

Люба швидко пішла геть з ринку, жінку переповнювала образа. Адже вона з таким трудом привозила в місто свої соління, щоб порадувати родичів. Думала, що благою справою займається, що люди вдячні будуть. А після побаченого на ринку була дуже засмучена. З сумними думками Люба повернулася додому і довго думала про цей випадок. Вона зробила висновки, що більше не варто так старатися, якщо цього ніхто не цінує. Після вона повідомила своїм дітям, щоб самі приїжджали і брали з льоху те, що буде потрібно. А Ганна Семенівна досі уникає зустрічей з Любою. Видно совість мучить.