Якось моя дочка прийшла додому вся у сльо зах. Розпитавши її дізналася наступне – Галина, мати її однокласниці Томи, підійшла до моєї доньки після уроків і вмовила дівчинку відмовитися від головної ролі у шкільному спектаклі.

– Дівчинко моя, у тебе немає таланту, ти зіпсуєш друзям усю виставу.

Щоб усім було добре, ти зобов’язана відмовитись від ролі, – втирала вона моїй дочці і домоглася того, що дочка підійшла до вчительки і відмовилася грати у виставі.

Тільки те, що моя дівчинка знаходилася поряд зі мною, утримало мене від того, щоб не висловити вголос все, що я подумала в цей момент про цю падлюку Галку…

Взагалі, Галка від носиться до тієї категорії матерів, які роблять зі своїх дітей собі ідолів, моляться на них і вимагають того ж від інших. Вічно скаржиться, що оцінки її дочки в школі занижують, що до її дочки ставляться упереджено, завжди гавкається з учителями…

Вона і до мене приходила, просила мене вмовити дочку, щоб та відмовилася від ролі. Мовляв, її дочка теж хоче її і більш гідна цієї ролі. Я, звичайно, відмовила. Сказала, що постановники самі розберуться, хто вартий головної ролі, а хто ні. Але зроблені Галкою кроки мене розлютили.

Насамперед я заспокоїла дочку. Потім зателефонувала її вчительці і сказала, що моя дочка братиме участь у виставі і саме у головній ролі. Вчителька від моїх слів зра діла, бо нікого іншого вона в цій ролі не бачила. Потім я відправила дочку гуляти надвір і подзвонила Галі. Висловила все, що думаю про неї та її методи.

Кричала хвилини три. Якщо коротко і в рамках цензури, моя мова складалася з наступного: – Ти, погань, спробуєш ще раз підійти до моєї доньки, я тобі очі видряпаю, і волосся повідсмикую! Решті моїх ідіоматичних виразів позаздрили б вантажники в порту…

КІНЕЦЬ.