Коли діти були маленькими, ми ще з трьома матусями створили між собою систему обміну дитячими речами. Це був справжній спосіб економити хоча б небагато, оскільки діти, що ростуть, постійно потребували нового одягу, іграшок та інших речей.

Все почалося з того, що одна з нас помітила, що в неї залишилася купа маленьких дитячих речей, які її дочка вже переросла. Вона не хотіла просто викидати їх, адже вони були у відмінному стані та могли ще знадобитися іншим дітям. Тоді вона запропонувала створити спеціальну групу, де ми могли б ділитися між собою речами.

Але одна з нас засумнівалася, сказавши, що ми створюємо проблеми. Одна справа обмінюватися між собою (ми втрьох знайомі вже давно), а інша — пропонувати ношені речі чужим людям. Розповіла колегам на роботі про свій «проект», ті підтримали, хоча їхні діти вже школярі і не потребували одягу для малюків.

Одна навіть сказала, що її дочка в класі має дівчинку з багатодітної родини, вона старша. Я подзвонила подругам, зібрали одяг, взуття та навіть іграшки і я передала через співробітницю цій родині. Через день колега приходить і з винним виглядом каже, що вони відмовились.

Я навіть і не здивувалася, тільки запитала, чи може вони заможні і можуть купити все нове. Відповідь: «де там, дівчинка в класі одягнена найгірше і навіть кишенькових грошей у неї ніколи немає на пачку печива». Сіли в обідню перерву обговорювати ситуацію, почула багато таких історій.

Багатодітні, жебраки, але горді! Але якщо подивитися, то вони із задоволенням купують ношені речі в секонді, то чим же одяг наших дітей гірший? Та й у плані екології це дуже добре. Ні, щоб взяти і подякувати за допомогу, а на заощаджені гроші купити їжу дітям, то вони ще й ніс вернуть, називаючи чудові речі обносками!

КІНЕЦЬ.