Моя подруга Світлана росла в сім’ї, де завжди головним був її батько і його голос був вирішальним у їх сім’ї завжди.

Мамам моєї подруги в усьому підпорядковувалася чоловікові і того ж хотіла від доньки, вважала, що так правильно, бо тато хоче для усіх лише краще.

Світлана виросла спокійною жінкою, яка звикла у всьому слухатися своїх батьків.

Після закінчення школи Світлана вступила до університету в обласному центрі.

Жила студентка в гуртожитку в одній кімнаті ще з двома дівчатами.

Вони встигали і вчитися, і влаштовувати своє особисте життя.

Недалеко від невеликого гуртожитку був клуб.

Ось в нього по суботах вони бігали на танці.

Додому їздили рідко, тому могли у вихідні розвіятися і сходити потанцювати.

Одного разу на танцях Світлана познайомилася з одним хлопцем.

Між молодими людьми зав’язалася дружба, яка потім переросла в щирі стосунки. Чотири роки вони зустрічалися, спілкувалися багато і зрозуміли, що їм добре разом.

Перед самим закінченням університету випускниця отримала пропозицію вийти заміж.

Вона погодилася і пішла слідом за своїм чоловіком.

Сімейне життя з самого початку чомусь не склалося, хоча в молодої пари раніше все так добре було.

Справа в тому, що Олег, так звали її чоловіка, відразу ж заборонив дружині працювати, хоча в їх невеликому містечку була хороша робота для неї і вона могла будувати й собі невеличку, але стабільну кар’єру.

Так жінка перетворилася на домогосподарку, адже роботи вдома вистачало завжди.

Чоловік цілими днями, а іноді і ночами був на роботі, а вона чекала його вдома.

Однак не тільки це бентежило Світлану. Чоловік давав їй гроші на витрати, а потім просив звіту за кожну витрачену копійку, вважав, що саме це допоможе їм гарно економити гроші.

Так минуло три роки.

Крім того, що Олег виявився дуже жадібним, він ще був і дуже не хорошим чоловіком.

Світлана повинна була звітувати йому, як ніби начальнику, про кожну хвилину, проведену без нього. Їй не можна було заводити подруг, спілкуватися з сусідами, бо це зайва трата часу, який можна провести з користю для своєї сім’ї вдома.

Олегові часто не подобалося все, що робила дружина, якби вона не старалася.

Готувати вона, за його словами не вміла, стежити за порядком так як треба, не могла.

Загалом, молода дружина виявилася нікудишньою господинею, з його слів.

Одного разу Світлана таки набралася сміливості і вирішила піти від свого чоловіка.

Приїхавши на тиждень в гості до батьків, вона про все розповіла своїй матері.

Та уважно вислухала доньку, але порадила повернутися. Якщо трапиться розлучення, то це заплямує честь їх сім’ї. Так жінка поїхала назад і продовжувала так жити.

Гірше стало після того, як Світлана дізналася, що чекає дитятко.

Олег взагалі почав показувати себе у всій своїй красі.

До цього часу він отримав підвищення на роботі і поводився з дружиною так, як ніби перед ним був підлеглий, вважав, раз він забезпечує свою сім’ю, то й має право командувати вдома.

А найприкріше було те, що він почав заводити романи, при цьому, особливо не ховаючись від дружини, вважав, що він голова сім’ї, а отже має жити так, як подобається йому.

Згодом у подружжя з’явилися дівчатка-близнюки.

Після їх появи, Світлана набрала трохи зайвих кілограмів.

Після цього чоловік перестав на неї взагалі звертати увагу. Він як і раніше заводив романи на стороні, а вона виховувала дітей, змирившись зі своєю долею.

Роки минали якось зовсім швидко, діти росли, жінка помітно для себе старіла.

Коли дівчатка вступили до інституту, вона зважилася подати заяву і розлучитися.

Однак Олег не хотів давати розлучення. Адже йому було так зручно приходити до тихої і слухняною Світлани, яка прибирала, готувала, а також тихо терпіла всі зради і недобрі слова на свою адресу.

Вдома завжди чистота і порядок, гаряча вечеря, чистий випрасуваний одяг, а поза домом щасливе й безтурботне життя, коли живеш так, як того життя бажає.

Одного разу пізно ввечері, коли жінка вже лягла спати, пролунав телефонний дзвінок.

Світлана підняла слухавку і почула голос матері.

Вона розповіла, що батько занедужав і потрапив в стаціонар, вона має приїхати до них, бо вони самі без неї не справляються зовсім.

Не довго думаючи, Світлана зібралася, написала чоловікові записку, викликала таксі і поїхала на вокзал.

На наступний день моя подруга була вже в лікарні і кілька днів не відходила від ліжка батька, приходила додому тільки ночувати.

Через кілька днів криза минула, батьку стало легше. Можна було піти додому.

Світлана вже йшла з лікарні у напрямку до автобусної зупинки.

Раптом її хтось покликав. Обернувшись, вона побачила свого колишнього однокласника Івана.

Після закінчення школи вони жодного разу не бачилися.

Іван зовсім не змінився, хіба що трохи постарів.

Він запросив колишню однокласницю на каву до найближчого кафе. Вони розговорилися, згадали шкільні роки.

Потім розповіли один одному про своє життя. Коли Іван дізнався, як однокласниця живе з чоловіком, він запропонував їй жити разом.

Вона подобалася йому ще зі школи, тільки він соромився їй в цьому зізнатися.

Світлана так і зробила.

Вона розлучилася з чоловіком і повернулася в рідне місто.

Вони з Іваном почали жити разом.

Це було зовсім інше життя, не така, як з її чоловіком. Це було життя, наповнене щастям і щирим коханням, життя про яке Світлана тільки мріяла.

Вона знайшла своє пізнє жіноче щастя. Вони з Іваном ось вже вісім років живуть щасливо, а доньки приїжджають до них в гості.

Єдине, про що шкодує жінка, що не наважилася шукати своє щастя раніше.

Але найприкріше для неї те, що батьки відвернулися від неї, бо тато не хотів, щоб вона розлучалася, а вона не послухала його.

Жінка не розуміє, чому найрідніші люди образилися на неї через те, що вона нарешті щаслива.

Вони ж вже немолоді люди. Хто їх буде доглядати, як не рідна донька?

КІНЕЦЬ.