Я, буквально на днях, зустріла свою хорошу шкільну подругу Марію.

Ми з нею не бачилися більше двадцяти років.

Ще у школі, в молоді роки, ми з нею дуже гарно дружили і були нерозлучні, ну постійно скрізь ходили разом.

А вже після закінчення навчання ми роз’їхалися в різні міста по університетам і втратили зв’язок.

Зустрівшись, ми були шалено раді бачити одна одну, адже нам було багато чого згадати, а зараз ці роки такі золоті мені здаються і радісні, бо тієї радості в житті я більше не бачила, на жаль, адже доросле життя складне досить таки.

Відразу пішли посидіти в найближче кафе.

Для розмови у нас було так багато тем, що здавалося ми з нею не наговоримося ніколи. Замовивши каву та тістечка, ми проговорили з нею до самого закриття закладу.

Як виявилося, у моєї подруги Марії все склалося в житті дуже добре, як виявилося з її розповіді.

У неї чудова кар’єра, якій кожна позаздрить, досить таки забезпечений чоловік, власник великої компанії, двоє чарівних дівчаток, які закінчують університет.

Вона сама дуже молодо виглядає, доглянута, свіжа.

Відразу помітно, що чоловік любить її і весь час добре піклується про неї.

Я ж розповіла їй про своє життя, не таке райдужне та щасливе, як в неї.

Що чоловік вже кілька років не працює, все ніяк не може підібрати для себе роботу.

А двоє синів-підлітків зовсім не хочуть навчатися, а про те, щоб вступити на навчання взагалі чути не хочуть.

Ось і доводиться мені самій всіх тягнути і працювати на кількох роботах.

Почувши подробиці мого непростого життя, Марія була просто безмежно обурена поведінкою мого чоловіка, вона щиро шкодувала мене.

Її докори на мою адресу були справедливі.

Марія довго читала мені моралі, що не можна так байдуже до себе ставитися.

Якщо ти сама себе не поважаєш, то чому хтось повинен ставитися до тебе з повагою?

Тим часом Марія, висловивши все, що вона про мене думає, почала придумувати, як виходити з цієї ситуації, що склалася в моєму житті.

Якщо все залишити, як є, то через п’ять років мене буде зовсім не впізнати.

Думали-думали і Марія надумала.

Її пропозиція зводиться до наступного: я кидаю чоловіка-ледаря, дітей залишаю з батьками і їду за кордон на роботу.

Марія впевнена, що я згодом там познайомлюсь з нормальним чоловіком і буду жити по-людськи.

А хлопців потім заберу до себе. Там буде і навчання для них і гарна робота після.

Звучить це все, звісно, дуже шикарно та красиво.

Але більшого я в цьому нічого не бачу.

Як то кажуть: добре там, де нас немає.

Але подруга наполегливо просила від мене рішучих дій, поки пізно не стало.

Марія мені відразу розповіла, що одна її знайома таким чином собі хорошого чоловіка знайшла і живе тепер з ним приспівуючи, давно вже забувши про бідне життя, і щаслива, що вирішила сама його змінити.

Але пояснила, що якщо я далі сидітиму в селі, то нічого само до мене не прийде, а на старості років залишуся сама і зовсім нікому не потрібна з такою сім’єю.

Знаєте, дуже хотілося б такого результату і мені.

Але, скільки наших жінок їде за кордон в пошуках кращого життя? А скільки з них знаходять там саме те, для чого поїхали? Ото ж бо й воно! Везе одиницям.

В казку завжди легко повірити, але як би потім не було важко з неї вириватися.

Але сама Марія не хоче слухати мої міркування.

Стверджує, що всі наші проблеми йдуть з голови. Ось те, про що ми думаємо, то в підсумку і отримуємо. А якщо думати про прекрасне, то його і притягуємо.

Я не знаю, на яку сторону правильніше стати.

Сама, звісно, дуже добре розумію, що довго в такому режимі не зможу, але й ризикувати не хочу. А з іншого боку, хто не ризикує, той і життя хорошого не побачить!

Мені зараз як ніколи потрібен погляд збоку і слушна суттєва порада. Чи варто розлучитися, хлопчиків залишити на мою маму, а самій відправитися на заробітки і пошуки кращого життя за кордон?

Буду дуже вдячна будь-якій допомозі і прикладу. Адже так хочу змінити життя, бо дуже втомилася.

Я знаю, що зараз багато жінок за кордоном. Цікаво, як вони там влаштувалися. Яке там життя? І чи зможу я знайти там своє щастя вже в немолодому віці?

КІНЕЦЬ.