Одна молода пара одружилася і мати нареченого надала їм свою двокімнатну квартиру: живіть мені не шкода. Батьки нареченої оцінили такий шляхетний вчинок, та й не було в них великих грошей, які можна було б інвестувати у майбутнє своїх дітей.

Молодята взялися ремонтувати квартиру. Спочатку хотіли шпалери поміняти, але вирішили рік накопичувати та робити капітальний ремонт – проводка, сантехніка.

За рік викликали бригаду, самі поїхали у відпустку, а коли повернулися, квартиру було не впізнати! Як із картинки!

І тут щедра мама з’явилася на горизонті. У неї роман, а у коханого – 12-річна дочка. Вона до школи ходить якраз у цьому районі. Загалом, потрібна квартира, не ображайтеся. Я житиму в ній. Що? Ремонт? Ну, подумаєш, шпалери поміняли. Я вам 10 000 на картку за них переведу.

Ні, в моїй однокімнатні квартриі жити не можна, я її здам, мені гроші потрібні.

Нерви мені не псуйте, ви молоді, вам простіше, ви до місця не прив’язані. Ось вам два дні для зборів.

Син психанув і скрутив усі крани, демонтував усі двері, розібрав ламінат, відбив плитку, зірвав зі стін шпалери, навіть лампочки викрутив. Меблі перевезли до гаража до друга.

Мама дзвонила і кричала у слухавку, що їй соромно в таку квартиру чоловіка привести. Поверніться і зробіть так, як було!

Ось такий урок піднесла життя. Дорога правда. Але добрі репетитори мало не беруть.

Або ще одна історія. Одна дівчина почала добре заробляти. Так добре, що за чотири роки назбирала на дві квартири. Задумалася про майбутнє – раптом чоловік вирішить розлучитись, це ж з ним поділитися доведеться? А він якраз із таких, неамбітних. Він візьме половину цього капіталу і проїдатиме. Працювати він не любить.

Тоді дівчина передала гроші мамі та сестрі. І оформили квартири кожна на себе. Але, як ви вже здогадалися, за кілька років, коли дівчина розлучилася і зажадала своє майно назад, сестра та мама зробили круглі очі: ти ж нам гроші подарувала. Вибач, немає у нас можливості зараз їх повернути.

Краще б з колишнім чоловіком поділилася, залишилася б при мільйонах, а не на бобах.

Допомога від родичів часто обертається капканом, злою пасткою. Краще за неї взагалі не чекати і на неї не сподіватися.

Хвилина гумору:

Старенька жінка доживає остані дні. Навколо неї співчутливо стоять троє синів та її чоловік Едік.

– Мені таки є, що сказати на прощання.

Родичі притихли і слухають. Вона звертається до чоловіка:

– Візьми в моїй шафі на верхній полиці намисто, продай його і купи старшому синові будинок на морі.

– Яке намисто, Яна, воно не варте і гроша, його тобі мама на ринку купила в день твого повноліття!

– Ні, Едіку, це намисто подарував мені директор, коли я грушами торгувала. Це чисті діаманти. Через це намисто він освідчився мені в коханні.

Обличчя Едіка спотворилося від гніву та люті.

– Потім візьми в моїй тумбочці обручку, продай її і купи середньому синові квартиру в центрі міста.

-За неї нічого не вторгувати, вона коштує копійки, тобі його подруга Фіра подарувала, та ще скнара!

– Ні, вона дужа дорога, через це кільце своє кохання висловив директор театру, де я працювала гардеробницею. Це рідкісний діамант.

– Та як ти сміла! – закричав чоловік і заплакав.

Але його зупинив молодший син: кажіть, мамо.

– На кухні, у банці з-під цукру лежить брошка. Продай її та купи молодшому синові машину. Через цю брошку у своїх почуттях мені зізнався директор пляжу, де я торгувала морозивом.

Чоловік притулився до стіни, тримаючись за серце.

– Не треба робити мені нерви, Едіку. Продай мій браслет і сходи до ресторану.

У цю сцену вповзає мати Едіка. Вона посміхається беззубим ротом, ласкаво звертаючись до невістки:

— Яночко, рибонько моя. Згадай за свою молодість, може, ти ще десь працювала? Бабусі треба купити вставну щелепу.

КІНЕЦЬ.