Ольга, самотня жінка тридцяти двох років, клопоталася біля плити, коли почула, як рипнула хвіртка у дворі.

– Кого це ще принесло? – невдоволено подумала вона. – Справ багато, ніколи мені ляси точити.

Двері в хату різко відчинилися. Ольга обернулася й ахнула!

Вона побачила Олену, односельчанку, яка жила на сусідній вулиці.

Олена стояла і грізно дивилася на Ольгу. Вона явно збиралася сваритися.

– Ти чого до мого Федька лізеш?! – раптом почала Олена.

– Що-о-о?! – здивувалась Ольга. – Та нащо мені Федько твій здався? Мужиків нема, чи що?

Ольга дивилась на свою односельчанку й не розуміла, що відбувається.

– Усі жінки вже говорять про тебе і про Федька!

– Неправду кажуть, Оленко, наговорюють. Розбиратися тут треба. Я жінка незаміжня, на мене ж після цих пліток жоден чоловік не гляне. Ні, розбиратися треба… Слухай, Оленко, давай ми з тобою сядемо й подумаємо, що робити.

– Ну, кажи, від кого розмова ця пішла? – запитала Ольга.

– Від Марини я почула…

– Ой, а ця тихоня куди лізе? Ти дивися – туди ж, плітки розводити… Ану, ходімо до Марини.

До Марини вони зайшли сміливо і різко відчинивши двері. Марина, яка прала одяг в тазику, відсахнулася.

– Ну, розказуй, – нависла над нею Ольга. – Ти що це Оленці наплела?

– Що почула, те Олені й передала.

– А почула від кого?

– Від продавчині, Тамари. Це вона нам понашіптувала.

– От же ж. Ну, хай тримається в мене. Цілий день язиком чухає, хто зайде – вона одразу з новинами, головна пліткарка на селі. Оленко! Ану, ходімо до Тамари.

Жінки вийшли з хати.

Сусідки невпевненим кроком, але з твердими намірами наближалися до магазину.

Тамара щось палко обговорювала з двома місцевими бабусями. Ольга глянула на продавчиню.

– Чи не про мене пліткуєш, га? – запитала вона.

Дві жінки, взявши похапцем свої покупки, поспішили піти з магазину. Грізний вигляд Ольги нічого доброго не віщував.

– Ну, кажи, Тамаро, ти чого про мене на все село плітки пустила. Де ж ти мене з Федькою бачила? З чого ти взяла, що я на нього плани маю?

– Та ти що, Ольго, зовсім, чи що? Ніколи мені ні з ким пліткувати, у мене тут або покупців повен магазин, або товар привезуть…

— Досить, Тамаро, нам уже й не знати, що ти цілий день язиком чухаєш, небилиці жінкам розповідаєш. Обмовила ти мене. І що тепер робити? – Ольга, вперши руки в прилавок, нависла над продавчинею.

— Та ж не я ж це все вигадала, сусід це, Ольго, твій, дід Макар. Він все мовчить, мовчить, а як гульбанить, то язик у нього, як помело. Розповів він, що коли грядки ти полола, то щось там наспівувала якусь пісеньку, про Ольгу й Федька… Ну, вирішив він, що не просто так ти її співала…

Жінки почули, так і понеслося по селу. Звісно, всі на Федька подумали…

– Ти зовсім вже. Це стара пісенька, я її ще від бабці своєї чула, так вона її й співала: про Ольгу й Федька. Ти дивися в мене, Тамаро… Зрозуміла?

– Зрозуміла, зрозуміла, Олечко. Все, все, я рот на замок…

– Ну, що, підемо до діда Макара розбиратися? – боязко запитала Олена.

– Треба б, та справ у мене сьогодні ще повно, – відповіла Ольга.

Діда Макара побоювалась навіть вона, вдачею він був строгий.

– Правильно, не варто. Головне, що розібралися ми, з’ясували, що обмовили тебе, Ольго. А я, не розібравшись прибігла до тебе…

– Гаразд, забудемо. Кожна жінка за мужика свого боротиметься.

– Значить, не збираєшся ти Федька мого відвести?

– Та ну тебе… Треба мені твій Федько…

На тому й розійшлися…

…Минуло кілька місяців. Ольга хотіла електроплитку увімкнути, як раптом у хаті згасло світло.

– Пробки, – вирішила Ольга. – Не лізти ж самій, боязко, не жіноча це справа – електрика.

Накинувши халатик, Ольга вийшла на вулицю, щоб попросити про допомогу якогось односельця. Ну як самотній жінці відмовити?

Повз паркан хтось ішов. Ольга придивилася – Федько.

– Пробки замінити і він згодиться, – вирішила жінка.

– Сусіде, допоможи! – гукнула вона. – Без світла я залишилася!

Світло того вечора в будинку Ольги так і не зʼявилося, а Федька з’явився вдома тільки під ранок.

А через деякий час він і зовсім перебрався до Ольги з речами.

Ольга на Федька натішитися не могла. Хороший мужик, хазяйський, на всі руки майстер.

Прибігала Олена, сварилася:

– Ах ти ж! Відвела все-таки! Відвела!

Ганьбила Олена Ольгу на все село, скрізь, де тільки можна – на роботі, в магазині, біля кожного паркану…

Люди тільки й відверталися.

– Ні, розбирайтеся самі, ми у ваші справи не вплутуємося. А то прийде знову Ольга сваритися. Нам то що? Відвела, так відвела…

А дід Макар тільки й посміхався хитро. Все таки правий він був, коли пісеньку ту Ольгину почув…