Мені було десь 11, коли мої мама з татом розлучилися.

Батько багато пив і щось змінювати в житті не збирався, у нього були інші пріоритети, як то кажуть. Мабуть у нього не виходило.

Він постійно залишався без роботи, а мама всю сім’ю на собі тягла практично одна.

Як зараз пам’ятаю вечір, коли все вирішилося остаточно.

Мама прийшла з роботи ввечері, сіла на ліжко і запитала, чи я не проти якщо вони з татом розлучаться, бо ситуація дуже складна.

Ці її слова назавжди в голові затрималися. Як і відповідь.

Зараз вже розумію, навряд чи б щось змінилося, як би я була проти. Але я не була проти і я ті часи добре дуже пам’ятаю.

Я думала, що вона може вирішувати сама, це ж її чоловік.

Тоді батьки мої розлучилися і роз’їхалися.

Спочатку тато часто дзвонив, вибачався, намагався помиритися, казав, що все у нього добре.

Але мама вже його слухати не стала, вона просто знайшла собі нового чоловіка.

А мене просила татові не говорити – вона у нього хотіла половину загальної квартири викупити, боялася, що розгнівається і упреться. І я мовчала.

Мені взагалі добре було. Олег, так звали мого вітчима, частково заміняв мені рідного батька, мене дуже добре прийняв, мама була з ним щаслива, дідусь з бабусею теж його схвалили, адже бачили, як розквітла їх донька.

Тільки ось в якийсь момент він посперечався з бабусею. Відтоді більше ми так добре не жили.

Мама моя постійно була між коханим і своїми батьками, постійно всі сперечалися і не було спокою у нашій родині малій.

Я взагалі не знала, що мені робити.

Так вийшло, що до семи років мене ростили бабуся з дідусем, а мама і тато приїжджали кожні вихідні.

Вони, на той час, працювали в Києві і зі мною не було кому сидіти.

Зрозуміло, що до бабусі і дідуся я сильніше прив’язалася, адже вони любили мене дуже і завжди були поряд.

Татові я розповісти не могла. А так хотілося іноді зателефонувати і розповісти – як мені це все набридло.

Мама і Олег розійшлися через три роки, але продовжували спілкуватися.

Кохали, напевно, один одного, але між батьками і чоловіком мама вибрала батьків.

Ми знову стали жити удвох. Тато телефонував нам дуже рідко. Коли я його питала чому ми так мало спілкуємося, він відповідав, що Олена йому раз у три дні телефонує, у нього просто грошей постійно немає.

Олена – це його доросла дочка від першого шлюбу. Він на неї квартиру, яка дісталась йому від його матері переписав, аліменти платив, подарунки дарував.

А я бачила свого рідного тата раз на рік, на день народження і лише перші три роки.

Я не могла просто сказати йому, що дуже сумую. Мама, до того ж, активно пропагувала, що він поганий, що краще мені не спілкуватися з ним, бо я нічого хорошого від нього не побачу.

А пів року ми не зідзвонювалися, я робила вигляд, що мені все одно.

Я, щиро кажучи, просто дуже хотіла поспілкуватися з татом, але не могла знайти приводу для цього.

І ось привід знайшовся. Якось я перебирала старі речі, і знайшла ланцюжок з кленовим листочком, на якому був напис: ” Разом навіки”.

Такий ланцюжок був і у моєї матері, але після розлучення вона свій викинула. Я зраділа і вирішила його йому повернути.

Влітку мене раніше відправили до бабусі з дідусем.

Я як раз думала їм сказати, що хочу побачити свого рідного батька.

Вони, правду кажучи, ніколи не були проти, навіть пропонували мене відвезти.

Але тут я випадково чую телефону розмову бабусі з якоюсь подругою, в якій бабуся каже, що її зятя не стало. Я підійшла до бабусі і мовчки подивилась їй в очі.

Спочатку не вірилося в це. Потім було прощання, на яке мене не взяли.

Мама не хотіла щоб я бачила його таким.

Я все ще не вірила, просто не вкладалося в голові. Усвідомлення прийшло пізніше.

Наступні два тижні були найгіршими в моєму житті, мені й досі згадувати їх непросто.

Мені весь час снилося, як він кличе мене.

Я не бачила його обличчя, тільки чула голос. Я не могла повірити, в те, що його більше нема і ніколи не буде, що я не зможу з ним просто поговорити.

Він так і не побачив мене в той рік. А я йому не зізналася, скільки брехала.

І ми не сходили на риболовлю, по гриби, в зоопарк і ще багато куди.

Тільки після того як його не стало, я зрозуміла, як сильно мені його не вистачало. У мене залишився від нього лише кленовий листочок на ланцюжку і більше нічого.

Все інше забрала його донька від першого шлюбу, яка так обіцяла його доглядати, а сама навіть попрощатись не прийшла.

Можливо, якби не мама, ми б з ним спілкувалися багато. Можливо, щось змінилося б в його житті.

Тато ж не відмовлявся від мене, чому мама так вирішила і відгородила від нього мене?

Невже вона вірно вчинила?

КІНЕЦЬ.