Подружжя Артемових вже надію втратило, що донька колись заміж вийде.

Алісі вже тридцять було, але жодного серйозного шанувальника в неї ніколи в житті не було.

Адже незрозуміло, в чому причина була: зовнішність середня, та й дівчина не дурочка, хоча якимось особливими талантами теж не вирізняється.

І коли батьки майже втратили надію, намалювався один кандидат у зяті.

Аліса відразу захопилася потенційним женихом.

Батьки поставилися до ситуації спокійніше, хоча теж горіли ентузіазмом видати єдину дочку заміж.

Батьки радили з весіллям почекати, подумати, вивчити хлопця, але Аліса і місяця не зачекала, зіграли весілля.

Батьки потім не раз гойдали головоюі важко зітхали, згадуючи, що цю помилку можна було не робити.

Анатолій був ще тим байдиком, постійно був у пошуках, розраховував швидко і просто розбагатіти, намагався не раз заснувати різні бізнеси, але всі з тріском провалювалися.

Жила сім’я Аліси за її гроші.

А коли вона вийшла у декрет, жити стали за рахунок батьків дівчини.

Анатолій відчував, що батьки дружини ставляться до нього з нехтуванням, тому у відповідь їх більше не шанував і грубіянив.

Тепер подружжя розмірковує: ”А чи взагалі був сенс дочку заміж видавати?

Власне, раніше простіше жилося, годі було годувати зятя”.

КІНЕЦЬ.