Ніколи не втрачайте надію, навіть якщо ви постійно стикаєтесь із невдачами. Ми з дружиною тривалий час намагалися зачати дитину, але це здавалося недосяжною метою. Ми майже втратили віру у можливість мати біологічну дитину і почали розглядати можливість усиновлення.

Ми з дружиною так хотіли виростити дитину, що ні про що інше вже й не думали. І коли в нашому житті з’явився наш син, нам здавалося, що він зростав так швидко.

Одного разу, коли йому було п’ять років, ми були в гаражі – я працював над машиною, а він малював її і раптом запитав: – Тату, а ти знаєш, звідки я взявся? Його дитяча уява завжди захоплювала мене.

– Звідки ж ти взявся, синку?

– Усміхаючись, від такого питання .

– Я був у яскравому, сонячному місці, а потім упав сюди, щоб бути з тобою та мамою.

– То ти кажеш, що ти ангел? – посміхнувся я.

– Ну… чи, може, помічником Святого Миколая… – відповів він, – ви ж попросили Святого Миколая принести мене в подарунок на Різдво, правда?

– Так, просили, – здивувався я. Справді, просили.

Рік за роком ми палко писали свої бажання на аркушах паперу і спалювали їх опівночі, запиваючи шампанським.

– Отже, раніше ви збирали подарунки для таких самих дітей, як ви? – спитав я.

– Ні, – обурено відповів мій син, – цим займаються дорослі помічники. Такі маленькі, як я, просто чекають, коли їх загорнуть у гарну коробку та доставлять.

– Але ж ти прийшов до нас у березні…

– Пошта затрималася, – посміхається він, зістрибуючи зі стільця, щоб показати мені свій малюнок. Одні тільки ці розмови є достатньою причиною, щоб не здаватися. Кожна пара буде готова на все заради своєї дитини, чи то біолоrічна, чи прийомна. Кожен із них – це подарунок, надісланий кимось згори.