Зіна навантажена пакетами, ледве втиснулася в ліфт. Крім неї там уже стояла парочка. Чоловік в роках і молоденька дівчина, явно в положенні.

Невеликий животик був прихований під великою футболкою. Зіна повернулася до них спиною, але мимоволі чула їхню розмову.

-Милий, мені сьогодні щось креветок захотілося, сходимо ввечері в рибний ресторанчик? – щебетала дівчина.

-Але, лапочка, ми ж планували сьогодні вдома посидіти. Та й недобре, я вважаю, кожен раз вечеряти поза домом. Тим більше ти в положенні, – заперечив чоловік.

-Ну не будь таким занудою, зайчик мій, – почала дівчина і почувся звук поцілунку.

-Ну добре, лапочка, тільки все це в останній раз. Мені синочок здоровим потрібен.

Зіна вийшла на своєму поверсі, а парочка поїхала вище. Чоловіка вона звичайно бачила і не раз. Але раніше, він їздив із жінкою, мабуть дружиною.

Так вона йому поки їхав ліфт, все втокмачувала – щоб добре поїв на роботі, щоб жирним не захоплювався і чіпляв серветку на груди, щоб плям на піджаку не залишалося.

Він зазвичай відмовчувався або намагався пошепки її зупинити. Але у жінки не виходило тихо, її гучний голос напевно чув весь будинок до першого поверху. А зараз ця дівчина. Мабуть чоловік зробив рокіровку, поміняв стару дружину, на нову. Але такі відносини з ноткою близькості, схвилювали її.

Зайшовши в квартиру і поставивши пакети на підлогу, вона подивилася в дзеркало. Їй тільки тридцять чотири, а виглядає вона як п’ятдесятилітня.

Вона зітхнула і подивилася на годинник. Ойкнула і пішла на кухню. Швидко приготувала перше і друге, поставила пиріг в духовку на повільний вогонь і бігом в садок по двійняток.

Коли прийшов чоловік, все було готово. Він як завжди кинув куртку в коридорі, а брудні чоботи кинув мало не в кімнаті.

Зіна мовчки все прибрала. Начебто раніше вона все це робила не думаючи. А сьогодні така образа навалилася. Чому у неї життя так повернулась. Товариська, весела в молодості, вона перетворилася в похмуру і невеселу. Яке гарує на нецікавій роботі і вдома.

Ніяких свят, крім восьмого березня і Нового року і то завжди у батьків чоловіка. Де все відбувалося за одним сценарієм. Батьки швидко стомлювалися, а вони через все місто їхали додому. З двома пересадками і дітьми на руках. Які вередували і хотіли спати.

І ось сьогодні нагодувавши всіх, вона взялася за прибирання кухні. Помила посуд, відтерла всі поверхні. Чоловік в цей час валявся на дивані і дивився телевізор. Діти знову наводили бардак в своїй кімнаті, яку вона прибрала вранці до дзеркального блиску.

Втім, як завжди. Тут на кухню зайшов чоловік, попити води. Вона підійшла до нього і поклала голову йому на плече:

-Олексію, а чому ти ніколи не називаєш мене милою, коханою? Ніколи мимохідь не поцілуєш, чи не обіймеш?

Чоловік сіпнувся.

-Ти чого сьогодні? Не з тої ноги встала, чи серіалів надивилася? Який поцілувати, діти ще не сплять. Якісь думки у тебе погані в голові з’явилися. Що, мужика собі знайшла?

Зіна почала виправдовуватися, плутано намагаючись пояснити, що вона відчуває. Той спочатку дивився на неї з подивом, а потім добродушно сказав:

-Тебе просто заїло. Живеш в місті, в окремій квартирі. Не те що твоє село зі зручностями у дворі? Я заробляю добре. Навіть дача є, де ми вирощуємо все своє. Та ти мені спасибі повинна сказати, що тобі так пощастило. Твоїй подружці Вірці довелося назад повертатися, нареченого в місті не вдалося знайти.

Так що викинь всі ці дурниці з голови. Живемо ми як люди, не краще і не гірше за інших. А обніматися потрібно, коли є певний час. Але ти сама засинаєш раніше мене. Був би бабієм, давно б коханку завів, – і пішов на своє звичне місце.

На наступний ранок, вона зайшла в ліфт, де якраз була вчорашня дівчина. Вона розмовляла по телефону і досить гучно:

-Так мій дідусь-професор заслаб трохи. Після лікарні заїду в аптеку. Навіщо в лікарню? Ти що там зовсім не розумієш. Їду з дитиною питання вирішувати. Навіщо вона мені? Зайчику скажу, що втратила. Сама ж знаєш, що вона мені потрібна була для того, щоб вийти заміж за мого професора.

Мені треба університет закінчити, а з моїми знаннями це важко. Але зате зараз статус дружини мені дуже допомагає. Його гримза? Та ніби на дачі живе. Так навіть краще, чим далі, тим краще. А знаєш, який він мені браслетик подарував? Побачиш, офігієш, – і тут ліфт нарешті зупинився.

Дівчина пішла до машини, а Зіна на зупинку і вже не чула продовження розмови.

Стоячи на зупинці, вона щиро дивувалася. Які ж вони різні. Старе покоління, які приїхали в місто на навчання і нове. Вони мріяли вийти заміж по любові та згоді.

А тут все просто. Нема розуму, то зачепила старого мужика пузом і живе в комфорті. А вона по любові живе в сірій буденності. А так хочеться чогось яскравого, як в юності.

На душі стало тоскно. Підійшов її автобус. Починався новий день, який нічим не відрізнявся від інших.