Роману часто здавалося, що він один інвестує в сім’ю, а фінансова віддача його дружини занадто мала.

У неї був син від першого шлюбу, якого вони виховували разом, а через три роки після одруження народилася дівчинка.

Будь-які діти вимагають витрат, але навіть коли дружина дуже скоро вийшла з декретної відпустки і почала працювати, чоловік не бачив її грошей.

Вона балувала дітей і себе, а він оплачував комунальні послуги, якщо вони їхали на відпочинок, то він оплачував проживання, екскурсії та харчування, а дружина витрачала тільки на себе і зрідка купувала щось дітям, якщо її улюблене “попроси тата” не спрацьовувало.

Не надто замислюючись над цим раніше, Роман був вражений, коли з’ясувалося, що всі його друзі та колеги не допускають такого в своїй родині.

Оскільки вони обоє працюють, а діти більш-менш самостійні, в садочку і школі, одному з батьків не обов’язково весь час сидіти вдома, то і бюджет повинен бути спільним.

Роман запропонував дружині спробувати, але вона одразу відкинула цю ідею.

Їй подобалося платити тільки за себе, та ще й відкладати гроші на якісь безглузді покупки, і тоді Роман сказав, що теж ні за що не буде платити, і не купуватиме зайвих продуктів. Він вже більше шести років робив це для них, тепер настала черга його дружини.

Дружина слухала це і думала, що він жартує, але через тиждень холодильник був повністю порожній, а Роман не планував нічого купувати.

Він не платив за інтернет, не оплачував рахунки прийомного сина, і тоді його дружині довелося самій за всім стежити. Коли вона зрозуміла, що при таких витратах від її зарплати нічого не залишається, вона прийшла до Романа з пропозицією про спільний бюджет.

Тепер вони кожен відраховує п’ятдесят відсотків від своєї зарплати, а звідти і на дітей все, і на відпустку так відкладають, і ще залишаються особисті кошти у кожного, щоб сходити з друзями або родиною, зробити подарунки.

Звідси висновок, що спільний бюджет цілком здатний зробити обох у шлюбі щасливими і по-справжньому рівними.

КІНЕЦЬ.