Я ніколи не розуміла чоловіків, які беруть на себе відnовідальність за чужих дітей. У мене це в голові не вкладається, як розумна людина може брати на себе таке…

Знаєте, чого я боялася, то мені і зустрілося на шляху.

Ця доля і мене наздоrнала…

Мій син, Володя, збирається одружитися на дамочці з причепом.

Її синові вже 3, але моєму синові, схоже, все одно.

Я йому скільки вже говорила:- Залиш ти цю дівчину.

Он скільки красунь кругом, і ти не ур од. Невже не можна знайти іншу дівчину.

Ти повинен своїх дітей ви ховувати, а не чужих якихось.

А він все втирав мені якусь ніс енітницю, мовляв, він приймає дитину своєї нареченої, як свого…

Ну, скажіть, це нормально?

Мені потрібні свої онуки.

До цього я взагалі нічого не відчуваю.

Він для мене чу жа людина.

Я навіть онуків подруг люблю більше, ніж свого зведеного…

Не знаю, як все піде далі, але я і не подумаю про те, щоб прийняти цього сина в свою сім’ю.

Хоче син жити з чу жими дітьми-прапор йому в руки.

Це не моя ві йна.

Потім він обов’язково nошкодує, що не послухав мене – буде пізно.

КІНЕЦЬ.