Життя було важким: я жила в тісному сільському будинку з двома дітьми та батьками. Я втекла від свого чоловіка-алкоrоліка та знайшла притулок у батьків.

Коли мої діти трохи підросли, я прийняла непросте рішення вирушити до Італії у пошуках роботи. Було дуже важко залишати 13-річну дочку та 10-річного сина, але я не мала вибору. Спочатку перебиваючись із заробітку на заробіток, я знайшла постійну роботу з догляду за літньою парою.

З підвищенням доходу я почала посилати гроші додому – на потреби своїх дітей та на ремонт нашого старого будинку. Коли становище стабілізувалося, я почала відкладати гроші на освіту дочки та сина.

Незважаючи на раптову хворобу та подальшу сме рть батька, мені вдалося сплатити університетську освіту дочки, а потім і сина. Вирішивши забезпечити подальше майбутнє своїх дітей, я навіть купила їм дві квартири у новобудові.

Я пропрацювала в Італії 20 років, відправляючи майже всі свої статки на батьківщину. Однак коли минулого року захво ріла моя мати, я вирішила повернутися. Мене вразило, що будинок перебував у жа хливому стані, незважаючи на кошти, які я відправляла на його відновлення.

А мої діти жили розкішно. Розчарувавшись, я дала кожному з них по сто євро і вирішила, що відтепер вони мають навчитися самостійно долати труднощі.

У мене було достатньо заощаджень, щоби покращити наші житлові умови, і я знайшла різноробочого, щоб допомогти з ремонтом.

Але найбільшого удару було завдано, коли і син, і дочка відмовилися відвезти нас до діагностичного центру для медичного обстеження моєї матері.

Вони вважали за краще, щоб ми взяли таксі. Я залишилася сама, відчуваючи себе зрадженою дітьми, яким я віддала все. Тепер я думаю, як вчинити з ними у майбутньому.

КІНЕЦЬ.