Щовечора, засинаючи, Ірина думає:

─ Завтра буде новий день.

Але настає ранок, і все починається спочатку, ніби хтось завів стару шарманку, і вона ніяк не може зупинитися, прокручує одну і ту ж мелодію раз по раз.

Дзвінок будильника. Свідомість повільно повертається. Так хочеться поніжитися в ліжку, але … труба кличе!

Філіжанка кави. Тепер вигуляти собаку. На вулиці темно і сиро ─ осінь невблаганно вступає в свої права.

Невгамовна такса носиться, як навіжена, пхає носа в усі ямки і щілини. Шукає щось ─ така вже в неї натура.

─ Діксі, додому! ─ командує господиня.

Але кмітлива собака і вухом не веде. Вдає, що її це не стосується.

─ Гаразд, нехай побігає трохи, ─ вирішує Ірина, ─ час ще є.

Повертаються додому, миють лапи. Треба погодувати. Корм з характерним звуком сиплеться в миску. Діксі з апетитом поглинає все, до останньої крихти.

─ Так, одну нагодувала, скоро встануть інші. Пекти млинці ─ саме час. Собою займуся потім, ─ з цими думками Ірина розводить тісто, намагається, щоб в ньому не було грудочок.

─ Перший пішов …

Сковорідка з шиплячим захопленням приймає порцію однорідної маси, яка зрадницьки прилипає до дна.

─ Ну ось, як завжди, ─ Ірина ледь не плаче, зіскрібаючи тісто, ─ воістину: перший млинець комом!

Далі процес йде як по маслу.

Заспаний чоловік з’являється на кухні, чмокає в щоку:

─ Доброго ранку.

─ Доброго ранку, дорогий.

Слідом біжить син ─ копія батька і невдоволено кидає:

─ Знову млинці? Я ж просив …

─ Для тебе – каша, ─ в тон йому відповідає мати.

Снідають швидко ─ всі поспішають у своїх справах. Чоловіки йдуть, у Ірини залишається зовсім мало часу, щоб прибрати зі столу, помити посуд, привести себе в порядок. Все це вона робить машинально і швидко, як на автопілоті.

Маршрутка. Ірина за звичкою сідає до вікна. Їхати хвилин двадцять. Кілька хвилин жінка дивиться на мерехьяче за вікном місто, занурене в осінній туман, потім переводить погляд на попутників. Які похмурі обличчя! Навіть у дітей. Таке відчуття, що їх везуть на кaтopгy.

На черговій зупинці заходить дама з дитиною. Малюк вередує. Мати його заспокоює, обіцяє у вихідні зводити в зоопарк. У когось дзвонить телефон, і вся маршрутка слухає типові відповіді:

─ У маршрутці …

─ На роботу їду …

─ Нормально …

─ Та дістав він вже …

─ Гаразд, пізніше зателефонуємо …

А ось і потрібна зупинка. Ірина майже біжить по вулиці, дзвінко цокаючи каблучками ─ до початку роботи залишається п’ять хвилин.

─ Всім доброго ранку! ─ кидає вона, заходячи в офіс.

─ Ой, особисто я сумніваюся, що ранок добрий ─ відповідає колега Олександр і тут же розтікається в усмішці:

─ Ну що, колеги, по каві?

Робочий день почався. Він нічим не відрізняється від попередніх: замовлення, рахунки, зведення.

Обідня перерва. Всі дружно відправляються в кафе-бар, розташований на першому поверсі. Зараз замовлять однаковий бізнес-ланч і заведуть розмови ні про що.

Робочий день закінчився, хоча здавався нескінченним. Тепер в магазин і бігом на маршрутку. Звичний супермаркет. Ірина машинально кидає в кошик стандартний набір продуктів.

Їде додому, не думаючи ні про що, відчуває всередині абсолютний вакуум.

Вдома. Переодяглася. Хочеться посидіти, подивитися який-небудь фільм, але … потрібно готувати обід на завтра, інакше доведеться вставати о п’ятій ранку.

Чоловік уткнувся в комп’ютер, син робить уроки. Спілкуватися ні у кого немає ні сил, ні бажання.

─ Як же все це набридло! Хоч би щось змінилося, ─ з роздратуванням думає Ірина, ─ хоч би щось!

І всесвіт її почув!

Вранці Діксі погналася за чужим собакою, наступила на щось гостре і пошкодила лапу. Довелося вирушати в ветлікарню. Снідали чоловіки самостійно …

Маршрутка, на якій Ірина їхала на роботу, несподівано зламалася в дуже незручному місці. Довелося тьопати під дощем до наступної зупинки майже кілометр.

Директор оголосив, що змушений скоротити трьох осіб, і Ірина побачила своє ім’я в наказі. Вона страшенно засмутилася і поїхала до подруги поплакатися. А та, насилу підбираючи слова, додала масла у вогонь. Розповіла, що бачила чоловіка Ірини з іншою жінкою. Ось так все змінилося відразу …

Бійтеся своїх бажань. Та дякуйте, за те що маєте зараз. Адже в один момент всього може не стати.