Розкажу реальну історію з життя своєї сім’ї, яка захоплено позивається між собою за спадщину. Колись давно батьки влаштувалися в невеликому селі в передмісті, звели великий добротний будинок. Вони з любов’ю його облаштували та облагородили ділянку.

Надворі у нас і квітник розкішний, і город, і плодові дерева, і зона відпочинку. Згодом передмістя майже злилося з містом, і тепер на нашу малу батьківщину ходять навіть маршрутки.

Донедавна ми дружно жили усією компанією. Щоліта до батьків приїжджав брат із сім’єю і ми з чоловіком та сином. Будинок став улюбленою дачею, де завжди було весело та багатолюдно. Восени ходили по гриби та робили домашні заготівлі, взимку каталися на лижах, влітку купалися та влаштовували пікніки.

Але, на жаль, батьки були вже старенькі, тож упродовж пів року вони нас покинули. Міцний добротний будинок і досить велику ділянку вони заповідали так, як вважали справедливим — всі розділили навпіл.

Здавалося б, живи та радуйся. У крайньому разі будинок і ділянку можна парканом і перегородкою розділити навпіл і ніхто не заважатиме. Скільки у селах таких будинків: на одній половині одні господарі, а на іншій – інші. Але брат, найнявши доброго адвоката у спадок, розсудив інакше. У мене один син, а у нього троє дітей, і він вважає, що йому мало дістатись дві третини будинку та ділянки. Тому що онуків більше.

Я намагалася пояснити йому, що це рішення батьків, і ми не вправі їх засуджувати за це. Але брат уперся, перестав спілкуватися. Спершу зовсім не їздив на дачу. Нам із чоловіком одним важко утримувати й будинок, і ділянку. А тепер брат і взагалі заявив, що вступить у спадок, оформить документи та продасть свою половину першому зустрічному, бо йому потрібні гроші.

На мій погляд, це зрада стосовно батьків. Вони так любили цей будинок!
Я запропонувала у крайньому разі продати дачу нам. Візьмемо ми з чоловіком кредит і частинами виплатимо вартість. Так ні, він, бачите, скривджений, тому мені продавати нічого не хоче.

Я не юрист, але начебто є якийсь закон, що спочатку треба отримати відмову від співвласників майна, а потім уже продавати чужим людям. Але, здається, це стосується лише кімнат у комунальних квартирах. А я як уявлю, що на улюблених маминих грядках копатимуться зовсім чужі люди, мені так сумно стає.

Не знаю, як брата умовити не продавати свою частину батьківської спадщини. І родинні зв’язки руйнуються, і батьківський будинок у чужих руках занепаде. Які знайти слова, щоб не втратити й брата, зберегти добрі стосунки? Може, подарувати йому частину від нашої половини? А якщо він потім усе разом продасть?

КІНЕЦЬ.