Два роки тому я пішла від свого чоловіка. Моє рішення було незрозумілим для моєї родини, друзів і навіть для самого чоловіка, який вважав причину надто легковажною для розлучення.

Але я була сповнена рішучості і з того часу ні про що не шкодую. Я згадую той вирішальний день: втомлена після роботи, я брела на ринок під палючим весняним сонцем. Через обмежені кошти я могла дозволити собі тільки картоплю, моркву і цибулю, проте мене долал непереборний потяг до полуниці.

Високі ціни середини травня не налякали мене, і в результаті я купила півкілограма. Прийшовши додому, я застала там свою свекруху, яка висловила своє невдоволення моєю “легковажною” покупкою. Тоді мені захотілося ще більше насолодитися цією полуницею та ще й перед очима свекрухи.

Протягом усього нашого 13-річного шлюбу ми з чоловіком заощаджували на всіх аспектах нашого життя. Ми робили покупки виключно у магазинах зі знижками чи на оптовому ринку.

Такі розкішні речі, як новий одяг, косметика, салони краси чи манікюр були мені чужі. Я спокійно приймала такий спосіб життя, вважаючи, що мій чоловік знає все наперед. Але він лише повторював економне виховання, отримане ним від матері, яка непохитно вчила мене тому ж.

Однак випадок із полуницею став для мене поворотним моментом. Я раптом зрозуміла, що не хочу так жити. Я подала на розлучення, незважаючи на бурхливий протест чоловіка, його матері та моєї родини, які недовірливо звинувачували у розлученні півкілограма полуниці.

З того часу минуло два роки, і я ні про що не шкодую. Я почала життя заново і можу вільно витрачати гроші на себе. Зараз мені 36 років, і я не впевнена, чи є у моєму майбутньому місце для шлюбу. Однак я зрозуміла, що коли я колись знову вийду заміж, то тільки за людину, яка поділяє мої погляди на життя.

Сьогодні я дозволяю собі вдаватися до простих задоволень. Якщо мені хочеться полуниці, я купую її незалежно від ціни. Зрештою, я маю радувати тільки себе, а не жити за чужими принципами!

КІНЕЦЬ.