Нещодавно в мене з’явилася друга дитина, їй зараз два місяці. Є син йому 2,8 року. Хотіли віддати його в садок, домовилися із сусідкою, щоб наглядала за донькою (за плату, звичайно), поки я відвожу сина в садок, і ввечері, поки забираю, сьогодні вже мали пройти медогляд.

Чоловік працює без вихідних, з 8 ранку до 9 вечора, він не може відводити дитину в садок. Сусідка, до речі, колишня колега та подруга моєї матері, тобто не чужа людина.

Вчора вона прийшла з онукою, сказала, що прийшла заздалегідь дізнатися, що де бути, щоб їй було б легше орієнтуватися. Я вирішила заздалегідь домовитися про оплату, назвала суму, на що вона сказала, щоб я говорила тихіше (у цей час її онука пішла з моїм сином грати до кімнати).

Я спитала, в чому секретність? Вона сказала, що її близькі (живуть з ними донька, онука, зять) не схвалюють її підробітку. І якось по охах і зітхання я зрозуміла, що вона особливо й не хоче.

Було в душі прикро, що ми заздалегідь за два тижні домовлялися, а вона, виходить, виявляється і не хоче. Потім я показала їй, де що лежить. А вона з наскоку почала роздавати поради, куди ставити меблі, щоб було безпечно, як організовувати свій день, хоч я не просила порад.

Тут ще її онука почала сипати непотрібними порадами. Загалом, коли вони пішли, через дві години у мене почалася просто жахлива мігрень, я аж плакала. До того їх поради мене розлютили, що переросли в психосоматику.

Я їй написала, що в садок ми не йдемо, вона зраділа. Аж надто мені не хочеться щодня чути моралі та хворіти після цього. Так от, я часто сприймаю чужі непрошені поради та критику надто близько, що відбивається на моєму здоров’ї, настрої, самопочутті, і головне, самооцінці.

Вчора я відчула себе просто нижче за плінтус, що я все роблю неправильно. Як припинити сприймати все близько до серця?

КІНЕЦЬ.