Мені 78 років, я інвалід, живу з донькою. Вона розлучилась з чоловіком кілька років тому. Онука вирішила жити з татом. Я не дивуюсь, адже характер у Лілі досить важкий.

Відколи почалась війна нам дуже важко. Ліля ніде не працює, у нас є лише моя пенсія. Її має вистачати й на комунальні, і на ліки, і на харчі.

Кілька місяців тому донька прийшла і розповіла, що її подруга оформила допомогу від ООН, яку виплачують три місяці.

– Там 6600 гривень, дають по 2200 на місяць. Давай свої документи і я все оформлю. Подруга допоможе.

Як я зраділа. Для мене це великі гроші, які б суттєво нам допомогли. Відразу ж знайшла усі документи. Донька їх забрала і пішла до тієї подруги.

Минуло кілька місяців, але ніякі гроші не приходили.

Я вже подумала, що це чергові побрехеньки. Розповіла все своїй сусідці Любі.

– Нічого не брехня, я вже дві виплати отримала. Перевір телефон, тобі сповіщення мало прийти.

Я глянула і справді є повідомлення, що гроші нараховано. Тоді спитала донечку.

– А ти знаєш, що гроші вже дали, допомогу?

– Так, знаю.

– Треба зняти, купимо продуктів, борги віддамо.

–  Я вже все зняла.

– Як? А чому не сказала.

– А ти що думала, що я усе це організую і гроші тобі дам? Мені більше треба. Ще й подумай – якби не я, ти й не знала б нічого про цю допомогу.

– Але ж ти і без того на мою пенсію живеш.

– А те, що я тобі допомагаю – не рахується. Будеш так казати – сама залишишся.

Скажу чесно, для мене це удар.

Дожилася, що дочка мене 0бкрадає.

Я вже взагалі сумніваюся, чи добре зробила, що Лілю до себе пустила. Помочі від неї мало, а клопоту багато. А раптом ще квартиру мою забере?

Можливо варто її вигнати?

Порадьте, що мені робити?

Прикро, до сліз!

КІНЕЦЬ.