Молоді, Аня та Вадим, вирішили не святкувати весілля. Обійтися реєстрацією та сімейними посиденьками у кафе.

Але батьки Вадима, Алла та Дмитро, вирішили заздалегідь запросити в гості сватів, та познайомитися з ними у затишній, домашній обстановці. Гості, Ніна та Роман, прийшли точно у призначений час. З ними був їхній син, п’ятирічний Артем. Сіли за стіл, підняли келихи за знайомство.

За столом хлопчик не замовкав. Тріщав як сорока, втручався у розмови дорослих. Потім, коли йому набридло, вирішив встати зі стільця, зачепився за скатертину, і зніс увесь посуд на підлогу. Вся закуска і випивка на підлозі, посуд дощенту, вечеря зіпсована.

– Давайте ми швиденько відвеземо Артема до бабусі, і продовжимо зустріч у ресторані, – запропонував Роман. За годину вони зустрілися у затишному кафе. Чоловіки, немов наздоганяючи втрачене, ляснули кілька стопок біленької. І почали з’ясовувати стосунки .

– Ось навіщо треба було брати на зустріч хлопчика? – бурчав Дмитро. – А чим тобі мій син не до вподоби?! – обу рився Роман. Слово за слово, і вже пролунало грізне: “Ходімо, вийдемо!”.

Підскочив офіціант, вимагаючи розплатитись за замовлення. – Розділіть суму надвоє! Ми сплатимо свою частину! – Заявив Роман.

– Нічого собі арифметика! – розсер дився Дмитро.

У нас удома все звалили на підлогу, запросили до ресторану, а тепер нам ще й розnлачуватися?

– Дмитре, перестань, прошу тебе! – втрутилася Алла.

– Мені соромно за тебе. Потім додала, звертаючись до Ніни, – ми самі за себе заплатимо… Наступного дня, ближче до обіду пролунав дзвінок. Алла пішла відчиняти двері.

Там стояли Ніна та Роман. З об’ємними пакетами. – Нам дуже ніяково за вчорашнє. Ми купили вам келихи та тарілки. І ще тут у нас із собою все, що потрібно виставити на стіл.

Давайте спробуємо заново познайомитись. Ви не заперечуєте? – сказав Ніна. Друга зустріч пройшла якнайкраще. Міцним родинним стосункам бути.

КІНЕЦЬ.