Одного разу я їхав додому з роботи і побачив ваrітну жінку, що сиділа поруч зі своєю машиною посеред дороги.

– Вибачте, вам потрібна допомога? – стурбовано спитав я її.

– Насправді потрібна! – крикнула вона, хоча я стояв зовсім поруч, – схоже, я наро джую! Не довго думаючи, я запропонував відвезти її до полоrового відділення. Вона сіла до моєї машини, і ми поїхали.

– Чи є хтось, хто може забрати вас після полоrів? — спитав я по дорозі.

– Ні, я впораюся, все гаразд, – сказала вона. Мене вразила її самодостатність, і я попросив ключі від її машини, щоб її не евакуювали.

Коли ми приїхали до лікарні, я дав їй свою візитку і пообіцяв відвідати її за кілька днів. Після того, як незнайомка наро дила, я зателефонувала до своєї сестри, яка працювала в тій же лікарні, щоб дізнатися, як вона.

– Надія наро дила здорового хлопчика, – сказала сестра. Я відвідав її в лікарні і передав ласощі для молодої матері та її дитини. Коли її виписали, я запропонував підвезти її додому.

– Дякую, але я впораюся, – повторила вона.

Через якийсь час ми почали спілкуватися через повідомлення і в результаті у нас почалися романтичні відносини.

– Я не шукаю стосунків прямо зараз, розумієш … – сказала мені Надя, – я не зможу дати своєму партнеру нічого. У мене немає сил навіть їсти іноді приготувати…

– Але я не схожий на тих чоловіків, які намагаються сісти своїй жінці на шию, – відповів їй я, посміхаючись. Поступово ми почали все більше часу проводити один з одним і в результаті одружилися. Я став батьком її сина, і поспішаю відзначити, що ми дуже щасливі разом.

КІНЕЦЬ.