Так, але ж це всього лише на один день і не більше. Ну ж, заспокойся, тримай себе в руках і перестань хвилюватися. Ти ж теж мати, постав себе на її місце.

Я намагалася заспокоїти себе перед приїздом колишньої дружини мого чоловіка додому до нас.

Щиро кажучи, мені, звичайно, дуже пощастило в тому, що живе вона далеко від нас в іншому місті.

Бачила я колишню дружину свого чоловіка Андрія Світлану всього один раз, але ми навіть не розмовляли з нею ніколи.

А сьогодні вона привезе до нас їх дитину і залишиться у нас до вечора.

Що робити, як себе поводити, що мені говорити, як підтримати бодай якусь розмову?

Чи знає вона, що я справжня причина її розлучення тоді?

Ми ніколи нікому про це не розповідали, але друзі Андрія могли і проговорився, адже багато часу відтоді минуло.

Здається я трішки, напевно, ревную, і мені не зручно поряд з нею находитися, якось неправильно це.

Веду себе як дівчисько, а мені 32, потрібно заспокоїтися і триматися гідно.

Микола поїхав зустрічати колишню дружину з донькою, я з Наталкою – нашою донькою, накривала на стіл.

Вона у нас ще маленька дитина, їй всього 6 років, але господиня вона у мене хороша і гостинна.

У Світлани – першої дружини мого Андрія, теж дочка – Олеся, їй зараз вже 9 років, школярка, вже доросла дівчинка, як на мене.

Наталка з Олесею знайомі, але були ще маленькі і не пам’ятають один одного.

Я трішки хвилювалася, раптом не подружаться вони між собою.

– Людмило, я дома! Зустрічай гостей! – чоловік у передпокої допомагав Світлані, а потім вони всі разом пройшли у вітальню.

– Привіт, привіт! – мовила колишня Андрія.

“Боже, як себе вести? Вона така гарна, в сукні, з гарною зачіскою, а я в фартусі і з хвостиком” подумала я.

– Проходьте, дівчатка, зараз будемо обідати! – ледве мовила я до наших гостей.

Наталка забрала Олесю в свою кімнату, вони притихли обоє, чогось шепочуться.

Я вже не можу спокійно вийти зі своєї кухні, придумую собі справи, щоб не спілкуватися з Світланою.

Андрій показував їй квартиру і дійшла справа до кухні.

Вона попросила його збігати в магазин за яблучним соком для Олесі і ми залишилися наодинці.

– Хвилюєшся?

– Чому?

– Ну за дівчаток наших. Моя Олеся зазвичай гучна, а тут її зовсім не чути.

– А, звичайно, сподіваюся вони знайдуть спільні інтереси і подружаться, а то складно нам буде тиждень разом жити.

– Ти не хвилюйся зовсім через мене, у мене є чоловік, ми їдемо відпочивати на тиждень, я тому Олесю свою і привезла до вас, щоб побула з вами трішки.

З Андрієм ми просто дружимо, підтримуємо хороші стосунки, заради Олесі.

– Так я знаю.

– І я знаю. Мені багато розповіли. Я на тебе тепер зовсім не злюся. У нас тепер все до цього йшло, але зробив він звичайно зовсім негарно, міг би відразу піти, і не потрібно було мені неправду говорити. Але це вже зараз зовсім не важливо.

– Ти дійсно не ображаєшся?

– Чесно? Я так пізно про це дізналася, що мені навіть смішно було, що Андрій, бідний, що тільки не вигадував, щоб з тобою зустрітися, а міг просто зі мною поговорити і розлучитися і не довелося б отак чинити не по-людськи.

Відкрилася вхідні двері, Андрій приніс сік для Олесі.

Дівчата вибігли обоє з кімнати, сіли за стіл і почали їсти вдвох виноград.

Ми всі разом поїли за столом.

Андрій весь час крадькома поглядав на мене запитально, я кивала, що все добре.

А Світлана допомогла мені прибрати зі столу.

Увечері вона поїхала, а мені залишилося тільки стежити за тим, щоб її дочка відчувала себе комфортно у нашому домі.

Але вона тепер була спокійна, поруч її тато, готовий зробити для неї що завгодно, Наталка теж крутилася навколо неї, здається вони подружилися.

А мені здається, після стількох років, вперше полегшало.

Наче камінь з душі впав, як то кажуть.

Яка ж вона, виявилося, хороша і добра людина.

Ми навіть могли б стати хорошими подругами при інших обставинах.

Посуд помитий, діти сплять, світло вимкнене у всіх кімнатах, на душі легко.

У вікно світить молодий місяць, день, якого я так боялася закінчився. А мені на душі стало легко і спокійно.

Іноді здається, що чужа і малознайома тобі людина розуміє тебе більше ніж найближчий родич. Чому так в житті відбувається?

КІНЕЦЬ.