Я вийшла заміж за Олександра, коли мені було лише 19 років, а йому 23.

У нас не було власного житла, і ми не могли переїхати до батьків, тож почали винаймати квартиру.

Нашою мрією було мати власну квартиру, що призвело нас до роботи за кордоном у Португалії протягом 10 років.

Нагромадивши значну суму, ми купили простору квартиру з трьома спальнями в центрі міста.

За час нашого перебування за кордоном наше фінансове становище покращало, що викликало заздрість у наших родичів.

Незаміжня сестра Олександра, Зоряна, яка, як і раніше, жила з батьками, чекала, що брат допоможе їй у житті.

Однак я наполягала на тому, що для нього пріоритетом має бути наша власна родина та наша дочка.

Коли ми знову повернулися до Португалії, Зоряна побачила чудову нагоду переїхати в нашу порожню квартиру. Олександр майже погодився, але я твердо сказала “ні”.

Я не хотіла, щоб вона жила в нашому домі, знаючи, з якими труднощами ми можемо зіткнутися, коли настане час її виселяти.

Незважаючи на те, що у нас завжди були натягнуті стосунки із Зоряною, її прохання та моя відмова налаштували проти мене родичів чоловіка.

Я не могла зрозуміти, чому я повинна раптом дати їй притулок, якщо вона завжди була недоброзичлива до мене?

КІНЕЦЬ.