– Який жах! – кричала свекруха. – Ти що приготувала? Це ж суцільна сіль! Ти що цілу пачку солі в каструлю з супом висипала? – Тамара Іванівна демонстративно полоскала рота під краном.

– Та ні, – розгубилася Даша. – Нас вчили у дитбудинку готувати. Це мій фірмовий суп, я посолила, як завжди. Нічого не розумію…

– Погано вас, отже, вчили. Синку, не здумай це пробувати. Це натуральна отрута! – кинулася до Ігоря мати, побачивши, що він зачерпнув ложку супу.

– Моя дружина чудово готує! – Ігор впевнено відправив ложку супу до рота. – Ой, Даша! – поперхнувся він. – Справді, не вийшов у тебе сьогодні твій фірмовий суп… Приготуй щось інше.

– Ні в якому разі! – вигукнула свекруха. – Готувати відтепер буду я, нема чого продукти переводити. Цілий шматок яловичини тепер викинути доведеться. Недешево нам експерименти твоєї дружини на кухні обходяться.

Даша схопилася з-за столу і в сльозах втекла до кімнати, чоловік пішов за нею.

– Не хвилюйся, – намагався заспокоїти її Ігор. – Ну, з ким не буває… ну відволіклася на щось.

– Ні на що я не відволікалася… правда, не розумію, як так вийшло…

– Я впевнений, що наступна твоя страва буде просто пальчики оближеш. І я обов’язково попрошу добавки! – обіймав дружину Ігор, намагаючись підбадьорити.

– Ти ж чув, що твоя мати заборонила мені готувати.

– Нісенітниця. Все, Дашуль, давай витрімо твої сльози та йди на кухню. Добре?

– Я вже не впевнена у своїх кулінарних здібностях, боюся, раптом знову все зіпсую.

– Ходімо, ходімо. Разом щось приготуємо.

Тамара Іванівна була владною жінкою, не терпіла, коли їй перечать. Можливо, тому її чоловік витримав недовго і залишив сім’ю, коли Ігорчику було всього чотири роки. Більше Тамара Іванівна не виходила заміж, виховувала сина одна.

Наречену для сина, Таню, мати придивилася, коли Ігор прийшов з армії, дівчина була з небідної родини, власне, цим вона і сподобалася Тамарі Іванівні.

Тамара Іванівна майстерно підлаштувала їхнє знайомство. Таня була в захваті від Ігоря, тільки хлопцеві вона зовсім не сподобалася – занадто розпещена і зарозуміла.

Коли мати дізналася, що Ігор зібрався одружитися і зовсім не на забезпеченій Тані, а на Даші з дитбудинку , то в буквальному сенсі рвала на собі волосся.

– Сину, подумай, що ти робиш. З Танею в тебе відкриваються перспективи, у батька хороші зв’язки. А ця Даша, що?

– Мамо, я люблю Дашу!

– Не пара вона тобі. Не для неї я тебе виховувала. Не пущу її до свого дому! Не пущу!

– Добре, ми зніматимемо квартиру.

– Синочку, – картинно заплакала мати. – Та як же ти мене залишиш? Я ж тебе все життя одна ростила, все для тебе… а ти…

– Я піду, точніше, ми підемо разом із Дашею, якщо ти не хочеш, щоб вона жила тут.

– Добре, добре… приводь. Я дуже боюся залишитись сама.

Ігор і припустити не міг, що мати задумала хитрий план. Якоїсь миті Тамара Іванівна навіть була близька до успіху. Ігор уже почав замислюватися, чи на тій дівчині він одружився.

– Даша, – жахнувся Ігор, одягнувши вранці сорочку, яку дружина попрасувала вчора ввечері. – Ти, коли прасувала, невже не бачила, що на сорочці жирна пляма на самому видному місці? Як я в цьому піду на роботу?

– Нічого не розумію, плями точно не було, коли я прасувала.

– Та ти ніколи нічого не розумієш, ніколи ти ні в чому не винна… Власне, нема коли зараз розбиратися, я на роботу спізнююся. Давай іншу сорочку.

– Так, так, я вчора їх дві попрасувала – на вибір. Ось…

Ігор спішно вдягнув іншу сорочку і виявилося, що в неї не вистачає двох гудзиків. Зі злості він зірвав із себе сорочку та кинув на підлогу. Тут підскочила Тамара Іванівна.

– Говорила я тобі, а ти мене не слухав. А мама поганого не порадить. По ній відразу було видно, що господиня вона нікчемна.

– Мам, поспішаю я. Ще чисті сорочки є? Попрасуй, будь ласка.

– Кольорових більше немає, проте білі сорочки всі чисті, – важко зітхнула жінка. – Руками я їх перепрала. Хто, якщо не мама… Жіночка твоя лінива хотіла їх у машинці випрати. А я білі речі машинці не довіряю!

Увечері Ігор прийшов із роботи злий, повечеряв. Вечерю готувала мама.

– Я справді не розумію, як так вийшло, – почала виправдовуватися Даша. – Пробач… я уважнішою буду… Піду, приготую тобі на завтра.

– Не треба, я вже маму попросив, вона приготує. Даша, якщо так триватиме… – Ігор замовк.

– Проженеш? – пошепки спитала дружина.

– Не знаю… мені все це дуже не подобається, сама розумієш. Найгірше, що ти не намагаєшся виправитися. Іноді мені здається, що ти знущаєшся з мене.

– Ні що ти. Навіщо мені це? Я стараюсь, я дуже стараюся.

– Не видно твоїх старань. Гаразд, я піду, пройдусь… Нема настрою.

– Я з тобою піду.

– Ні, я хочу побути один.

За кілька днів Ігор прийшов додому раніше часу, в офісній будівлі, де він працював, за дві години до кінця робочого дня відключилося світло. Бригада електриків приїхала оперативно і повідомила, що на усунення несправностей піде щонайменше три години. Усіх співробітників відпустили додому.

Ігор тихо увійшов у квартиру і почув, що мама у своїй кімнаті розмовляє по телефону, говорила вона голосно.

– Я думаю, ще трохи і синочок мій витурить цю дівчину з дому. Щоб мені таке придумати? У їжу, яку вона готує, я підсипаю солі. Від душі підсипаю, шкода, звичайно, продукти переводити, але воно того варте.

А нещодавно так взагалі, що я вигадала. Попрасувала моя невістка Ігорчику дві сорочки і в шафу повісила. Увечері молодята прогулятися у сквер пішли. А я залізла у шафу, біля однієї сорочки два гудзики зрізала, а на другу жирну пляму поставила. Жаль сорочку, звичайно…

Тамара Іванівна випустила слухавку від подиву, коли побачила, що у дверях її кімнати стоїть Ігор.

– Я підшукую орендовану квартиру і завтра ж ми йдемо, – кинув він.

– Синку, я ж для тебе старалася. Не пара вона тобі…

– Я сам вирішу, хто мені пара, а хто ні.

– Як же я залишусь сама? Я так боюся самотності. Ні, синку, ти не можеш так зі мною вчинити!

– Я часто тебе відвідуватиму.

– А для кого ж я готуватиму, за ким доглядатиму?

– У тебе ювілей скоро, я подарую тобі собаку. Ти ж давно мріяла про шпиця, от і за ним доглядатимеш…

Вже наступного дня молода сім’я переїхала на орендовану квартиру, але Ігор не став розповідати Даші про підслухану розмову. А через деякий час Даша повідомила Ігоря, що вони стануть батьками.

Незадовго до народження доньки сімʼя переїхала до квартири, яку взяли в іпотеку. Тамара Іванівна прийшла знайомитися з онукою, коли малечі вже виповнилося півтора місяці.

Маленька Алінка сильно розплакалася побачивши бабусю, її ніяк не могли заспокоїти. Тамара Іванівна недовго пробула в гостях, плач почав дратувати її.

— Навіть краще, що вони поїхали від нас, без них тихо, спокійно. Правда, Річі? – жінка підхопила на руки свого песика. – Нехай живуть, як хочуть.

КІНЕЦЬ.