Мій чоловік був опорою нашої родини – працьовитою, доброю і щедрою людиною. Коли він раптово по мер у віці 50 років, я була вражена, не знаючи, як утримувати нашого сина без нього.

Саме тоді подруга порадила переїхати до Португалії, щоб заробляти достатньо, щоби прогодувати нас – що я і зробила. Я пропрацювала там 20 років, поки як мій син одружився та обзавівся власними дітьми.

За цей час мій син використав свою спадщину, щоб збудувати заміський будинок і виростити трьох дітей.

Я регулярно надсилала гроші, щоб підтримати їх. Моїй старшій онучці виповнилося 18 років, двом хлопчикам – 10 та 7 років, тому я вирішила повернутися на батьківщину.

Я домовилася із сином, що на гроші, які я надсилала протягом останніх трьох років, я куплю квартиру.

Відклавши трохи на ремонт, я купила квиток, радіючи поверненню додому назовсім. Але син і невістка зустріли мене з подивом. Вони сказали, що мою квартиру зайняла їхня дочка, яка щойно вийшла заміж.

Я лютувала: адже я багато років невпинно працювала в Португалії, щоб дозволити собі цю квартиру, а тепер її віддали внучці без мого відома.

Син із дружиною запропонували мені поки що пожити у них.

Але я наполягала на тому, щоб квартиру повернули мені негайно.

Мій син мав знайти інший спосіб утримувати своїх дітей! Я свою частину роботи виконала.

КІНЕЦЬ.