– Чому твоя мати має жити з нами, а не з твоїм братом? – спитала я чоловіка, пильно дивлячись на нього. – Тому що в нас більше місця, – спокійно відповів він, – у нашій квартирі три кімнати, а в брата – лише дві.

— Але ж у нас двоє дітей, а в нього тільки один, — зауважила я, — тепер нашим дітям доведеться жити в одній кімнаті, бо Ганна Петрівна займе кімнату нашої дочки. Артем зітхнув.

Його мама жила у селі, у будинку без зручностей. Вона ослабла і вже не могла справлятися з тяжкою роботою. Тому він вирішив перевезти її до нас, що я сприйняла не дуже добре. Для мене вона була просто літньою жінкою з села, а не кимось особливим.

Я поскаржилася про це своїй подрузі телефоном, висловивши свої побоювання з приводу її присутності поряд з нашими дітьми. Подруга запропонувала відправити нашу дочку жити до моєї матері, яка жила сама. Але я не хотіла обтяжувати свою матір, яка насолоджувалася своїм вільним та спокійним способом життя.

Хоча подруга також запропонувала для свекрухи гарний будинок для літніх людей, я знала, що Артем на це не погодиться. За кілька днів Артем привіз маму додому. Наша квартира знаходилася на четвертому поверсі без ліфта, і я зрозуміла, що Ганна Петрівна, швидше за все, рідко виходитиме з квартири.

Незабаром після її приїзду наше життя змінилося. Дітям, як я вже відзначила, довелося жити в одній кімнаті, чому вони були не дуже раді.

Гірше того, мені довелося миритися зі свекрухою, яка здавалася мені незграбною та нецікавою жінкою. Якось під час перегляду телепередачі про одяг ручної роботи моя дочка Катя висловила своє захоплення сукнею. На наш подив, Ганна Петрівна запропонувала пошити для неї таку ж.

Незабаром на Каті була гарна сукня ручної роботи, якій заздрили її однокласниці. Це зародило між ними зв’язок, і Катя переїхала до кімнати бабусі. На мій подив, я теж стала тепліше ставитися до своєї свекрухи. Ми стали разом пекти пироги та насолоджуватися суспільством один одного.

Вона навіть запропонувала пошити мені сукню на день народження. Хоча я спочатку сумнівалася через наші минулі розбіжності, у результаті мені дуже сподобалася сукня, яку вона пошила. Моя начальниця навіть похвалила її і попросила одну собі, звичайно ж, за окрему оплату.

Наше фінансове становище покращувалося в міру надходження замовлень. Катя теж почала в’язати та шити для клієнтів, і ми змогли дозволити собі якісніші речі завдяки цьому. Якось увечері Артем прийшов до мене з новиною, що його брат готовий взяти їхню маму до себе. Але, на його подив, я відмовилася відпускати Ганну Петрівну. Ось так одна сукня все змінила!

КІНЕЦЬ.