Мені 53 роки, і я вже близько 10 років керую магазином на ринку.

Цей бізнес підтримує мою сім’ю з того часу, як я втратив роботу на фабриці.

Я знаю, що коли вийду на пенсію, то швидше за все отримуватиму лише мінімальну.

Я думав про те, щоб відкладати гроші на старість, але мені все ще треба сплачувати за освіту мого молодшого сина.

Можливо, я зможу працювати ще 10 років, але що далі…

Мені також треба подумати про моїх старих батьків.

Вони працювали все своє життя, але їхні пенсії зараз мізерні, а вартість життя невпинно зростає.

Я не можу просто взяти і кинути їх напризволяще.

Мій батько, гордий, не хоче приймати фінансову допомогу.

Але щонеділі я відвідую їх, приношу їжу та ліки.

Я сподіваюся, що коли я вийду на пенсію, мої діти допомагатимуть і не кинуть мене на старість.

Я не планую хво ріти, але старість може бути непередбачуваною.

Пригнічує лише усвідомлення те, що мало чого досягла у житті, крім виховання дітей.

Я невпинно працював, і моя квартира, в якій не більше 50 квадратів, і простенька машина – єдині значні здобутки, які я маю.

Я знаю, що в деяких людей ще менше, і часто намагаюся втішати себе цією думкою.

Але, якщо чесно, це не полегшує перспективу жебрацької пенсії та старості.

КІНЕЦЬ.