Мені п’ятдесят п’ять років. Я самотня. Мій покійний чоловік провів зі мною чудове подружнє життя, до того часу поки не захворів. У нас двоє чудових діток – дочка Настя та син Павло.

Оскільки Настя старша від Павла на десять років, то вона швидко виросла та покинула рідний дім.
Її коханий зробив їй пропозицію та вони одружилися і почати жити удвох.

Нашим подарунком на їхнє весілля була квартира, адже вони молоді, тільки створили свою сім’ю, тому мають жити тільки удвох.

Ми не давали порад та не лізли у її сімейне життя. Та навіть толі, коли вона з чоловіком мала сварку чи якесь непорозуміння і приходила до нашого дому, щоб ми їй дали пораду. Т

а ми тільки слухали її й не втручалися в її особисте життя. Щоправда, одну пораду ми все ж таки їй дали. Ми їй сказали так:

– Настю, це твоя родина, і несете відповідальність за свій шлюб ти й твій чоловік. Тому всі непорозуміння ви маєте вирішувати тільки удвох, без будь-яких порад.

Я навіть думаю, що завдяки саме цій пораді ми допомогли дочці зміцнити свій шлюб. Вони удвох пережили й смуток, і горе, і радість. Пройшовши це, їхнє кохання стало все сильнішим та палкішим.

Ось наший син не поспішав з одруженням.

Він мав дівчину яку кохав та був разом з нею майже одинадцять років.

Кожного дня ми сподівалися, що він прийде й повідомить, що одружується. Та наші сподівання були марними. Одного дня він прийшов додому та сказав, що він не разом зі своєю дівчиною.

А потім вже за два тижні, він прийшов та приголомшив новиною.

Того вечора він нам повідомив, що у нього є нова дівчина, з якою він разом тиждень і вони уже планують весілля і навіть подали документи для розпису у Раці.

Ми дуже здивувалися. Чоловік на той час уже хворів, тому не дочекався на одруження сина.

Павло декілька разів змінював дату весілля, але все ж таки одружився.

Я синові також подарувала квартиру на весілля.

Ми з чоловіком її давно купили, але нікому не розповідали про неї. Тоді у ній жили квартиранти, а зараз настав момент і я від себе і свого чоловіка подарувала її синові.

Я також дотримувалася нашого правила, що щойно створена родина має жити тільки удвох.

Спочатку невістка була дуже хороша, добра та привітна дівчина.

Але коли вона завагітніла, в мене склалося враження, що це зовсім інша людина. Не було й дня, коли син приходив до мене у гості щасливий, він став буде сумний та постійно скаржився на свою дружину.

Я йому сказала те саме, що ми й говорили доньці. Але мої свекри навпаки влазили у подружнє життя дітей. Вони постійно розказували дітям як вони мають жити.

Врешті решт я не витримала і подзвонила до свекра з проханням не втручатися у життя дітей.

З того часу я маю проблему. Свати припинили зі мною спілкуватися і почали дітям наговорювати на мене яка погана та нехороша.
Дружина сина прогнала його із квартири. До того ж це моя квартира, адже оформлена вона на мене.

Я хотіла її прогнати звідти, але син не дозволив. Сказав, що вона незабаром має народити його доньку.

І син також почав на мене дуже ображатися, через те, що я тоді не втрутилась, тоді як він покинув свою дівчину, яку кохав стільки років і був разом, а піддався чарам іншої дівчини.

І для чого та для кого це все було.

Але до чого тут я? Це його життя та він сам собі обрав на кому одружуватися. Я думаю, що батьки не мають вказувати дітям за кого виходити заміж чи одружуватися, батьки не повинні керувати життя своїх дітей.

Що мені тепер робити? Я свого сина кохаю, але й онучка, що незабаром народиться також мені не чужа.

КІНЕЦЬ.