Після прочитання історії, про невдячну доньку, напишу зі свого досвіду. Дочка жила зі мною до 27 років, о 20-й вийшла заміж, жити було ніде, стали жити в моїй двокімнатній. Зять вважав, що оскільки квартира тещі, то з чого це він у ній щось робитиме?

Хоча прийшов із рюкзаком на все готове, тобто квартирою користуватися, меблями, побутовою технікою, аж до того, що і постільна білизна і рушники, ну повністю все, зайшов і все є. Нормально це? А ось щось відремонтувати чи плитку покласти у ванній – ще чого! У тещині квартирі! Але дуже природно жити, як у своїй, і користуватися всім, що там є, і якось одразу забувається, що все тещино.

І дочка вважала за нормальне, нічого не хотіли робити, витрачати на житло. Мені теж було прикро, я перестала думати навіть про давно необхідний ремонт. Я вдова, жили з дочкою, вона навчалася в технікумі, потім в інституті, мені було нелегко матеріально, і квартира була занедбана, не до ремонтів.

Так і жили, доки вони не надумали переїхати в іншу країну, куди запрошували родичі зятя. Приїхали до них і на другий місяць пішли на квартиру, тому що життя у великому напівпорожньому будинку тітки (як раніше обговорювали) виявилося зовсім не таке, як у двокімнатній квартирі у тещі.

І для них відкрилося одкровення, що виявляється, коли вони жили з мамою (а іншого життя вони не знали, зять теж від мами прийшов) це не було самостійне життя, а було життя як у тепличці, за спиною мами. Мама скрізь допоможе, мама підтримає, не треба ні про що особливо турбуватися, мама завжди на підхваті. Від народження таке та як інакше може бути?

Порівнювати ні з чим, вони іншого життя не знали. І весь попит із мами. Ось і вся причина. А коли пожили окремо перші 2 роки, взагалі дуже погано все було, вже самі за все відповідають і самі все вирішують і самі дбають про все, незвично, тяжко та ще й дитина.

І скайпом розмовляють вже з іншим настроєм, і вже чую такі слова: «Так, розуміємо тепер, як нам жилося, і що багато в чому були неправі». Тут та ж історія, тільки дочки вже нахабні досі. Час їм у вільне плавання, щоб прокинутися і відчути, що таке реальне життя.

КІНЕЦЬ.