Читав тут історії, коли батьки незадоволені дітьми. У мене якраз навпаки. Я не люблю своїх батьків, ми давно вже спілкуємося лише у справі, хоч живемо в одній квартирі. Точніше в одній кімнаті, бо у нас комуналка. Сусіди не чужі люди, а мамині батьки (мої дідусь та бабуся) та мамина незаміжня сестра, їй уже 44 роки.

Мені 32 роки, працюю, частину зарплати віддаю мамі на господарство, допомагаю вдома, ходжу за покупками. Я розумію, що вже маю жити окремо, але кошти не дозволяють. Замість платити за оренду чужої квартири, я відкладаю частину грошей на покупку свого житла.

Та й навіщо одному знімати житло та витрачати гроші? Дівчини у мене немає, я спеціально ні з ким не знайомлюся, тому що дати майбутній дружині мені нічого. Ви скажете, що я сам винен у цьому і будете праві. Але я також звинувачую своїх батьків у тому, що ми так живемо.

Мама працює в дитячому садку вихователем, все життя отримує мізерну зарплату, але поміняти роботу або знайти підробіток ніколи не намагалася. Навіть тоді, коли у 90-ті роки не було грошей навіть на їжу. Батько за фахом електрик. Теж ніколи не міг заробити нічого, крім зарплати, хоча міг би після роботи або у вихідний день підробляти, тому що електрики завжди потрібні на будь-якому будівництві та ремонті.

Але краще лежати на дивані та лаяти уряд, дивлячись телевізор. Я нічого їм не кажу, просто хочеться хоча б з кимось поділитися, тому пишу на сайт, який давно читаю.

Мені не було б так прикро, якби я не бачив у дитинстві, як батьки моїх однокласників і друзів працювали на двох роботах, а мені доводилося збирати пляшки, щоб купити булочку до школи.

Але найголовніше, що мене вражає, це те, що мої бабуся та дідусь весь цей час допомагають мамі грошима. Бабуся працювала і після пенсії, прибирала у гуртожитках, хоча здоров’я у неї слабке. Тітка теж іноді давала мені гроші, але, коли я почав працювати, відмовився від її допомоги. Тепер я купую їй щось смачненьке.

Останньою краплею була почута розмова, коли мама говорила дідові та бабусі, щоб переписали свою частину квартири на неї, щоб потім не ділити її із сестрою. Адже вона бездітна, могла б і будиночок собі в селі купити, адже бачить, що тут і так тісно. Мені стало гидко таке слухати.

Я ненавиджу своїх батьків не за те, що мені нічого не дали в дитинстві, а що прожили ці два ледаря, постійно скаржачись і економлячи буквально на всьому.

Зараз обидва важать за 100 кілограмів, мені соромно навіть за їхній зовнішній вигляд, їхні розмови лише про їжу, а вечір та вихідний дивляться телевізор. Мені здається, що вони вже обоє отупіли і живуть за інерцією лише інстинктами. Як мені витримати все це не знаю.

КІНЕЦЬ.