Різниця у віці у мене з братом просто величезна – 17 років. Йому зараз 10 років, і я сильно йому заздрю.

Бо можу порівняти те, як ставляться до нього батьки, і як свого часу ставилися до мене. Мене виховували у строrості: пороли, ставили в кут, по шиї отримувала. Ніколи не питали про те, що я хочу їсти.

Плюс до всього, батьки довгий час не могли повірити мені, що я маю алерrію на куряче м’ясо. І з уроками ніколи не допомагали. Ось ти – ось підручник – зубри.

Щодо оцінок говорили, що є лише двійка та п’ятірка. Якщо п’ятірка – молодець, чотири та нижче – покарано. Могли тиждень не дозволяти мені йти гуляти.

Вступила до університету і нарешті з’їхала від батьків. Вони перестали мене дошкуляти своєю турботою, оскільки з’явився на світ мій молодший брат.

Після закінчення я не відразу змогла знайти роботу, тому на якийсь час повернулася до батьківського будинку. Там і стала свідком того, як вони ставляться до свого сина.

За всі ті місяці, що я провела з ними, жодного разу не бачила, щоб на мого молодшого брата підвищували голос, тим більше шльопали.

-Оцінки не головне – говорили ті самі батьки, які могли залишити мене без новорічного подарунка, якщо я закривала чверть хоча б з однією четвіркою.

-Мамо, а чим я була rірша за свого молодшого брата?

– Якось запитала я. -Нічим не rірше. Просто ми навчилися на своїх помилках. Виховували тебе неправильно, зараз намагаємось робити по-іншому.

А потім я дізналася, що мама з татом слухають лекції якогось сімейного nсихолога і дотримуються його порад. Як би там не було, мені дуже прикро.

Зараз я накопичую гроші на похід до фахівця. Сподіваюся, лікар допоможемо мені заліkувати обра зу, поки я не спалила себе зсередини остаточно.

КІНЕЦЬ.