Перший день народження нашої доньки ми вирішили відсвяткувати вдома, зібравши батьків, хрещених та кількох друзів. Це мало бути тихе сімейне свято.

Вранці ми з Артуром розпочали прибирання квартири. Я пішла на кухню, щоб почати готувати, а він мив підлогу. Проте батьки Артура несподівано приїхали раніше за призначений час, хоча вони завжди запізнювалися.

Батько Артура – підприємець і досить сувора людина. Побачивши Артура зі шваброю в руках, він з порога сказав: -Ти Що, жінка? Нехай твоя дружина бере ганчірку, і сама миє! Ти мужик чи хто?

Свекруха швидко змінила тему та почала викладати подарунки на стіл. Атмосфера була напруженою. Артур закінчив мити підлогу, а потім допоміг мені накрити на стіл.

За деякий час почали прибувати інші гості. Але історія не про це. З того дня мій чоловік перестав мені допомагати. Він відмовився щось робити і сказав, що не пови нен мені допомагати. Як я не намагалася пояснити йому, що брати приклад із його батька – це минуле століття, він мене не слухав.

Причина в тому, що батько Артура повністю забезпечував свою сім’ю. Свекруха ніколи в житті не працювала, вона підтримувала лад у будинку, готувала, прала.

Вона вставала першою і лягала останньою, бо по дому завжди було чим зайнятися. У студентські роки Артур переїхав до квартири своєї покійної бабусі. Там він мав сам готувати, прибирати та прати. Крім того, він мав роботу.

Потім ми зустрілися і почали жити разом. Я теж працювала і ми без проблем ділили домашні обов’язки. Навіть після весілля ми допомагали один одному, а коли народилася наша дочка, чоловік узяв на себе навіть більшу частину обов’язків.

І ось після того випадку з батьком, Артур почав приходити додому з роботи і лягати на диван до вечора. Він відмовлявся говорити на цю тему, і я вже, чесно кажучи, здалася.

КІНЕЦЬ.