Я до самого весілля сина не хотіла вірити в те, що мій син за дружину собі вибрав саме ту дівчину, яку я хотіла бачити поруч із ним найменше.

Дівчинка, дочка моїх сусідів, була на рік старша за мого сина. З дитинства вона була, вибачте за грубість, потворною, і вона навіть не ображалася від цього.

Форма обличчя, будова тіла – все в ній було негарно, негармонійно.

Наро дилася дівчинка в сім’ї ледарів, які не доглядали ні доньку, ні будинка, ні чогось іншого, жили як у свинарнику і не сkаржилися.

Я особисто бувала в їхньому будинку, там місця вільного від бруду немає: скрізь на підлозі сміття, а запах там який… просто громадський туалет.

Я була впевнена, що дівчинка, яка виросла в такій сім’ї, буде такою ж господаркою у своєму будинку, прагнутиме того, що бачила у своїй родині.

Однак, зізнаюся, після весілля сина, побачивши, як вони щасливі разом, я почала все сильніше сумніватися у своїх принципах.

Може я ставилася до дівчини упереджено … та й судячи з дому, і з того, як вона ставиться до онучок, у свою маму вона явно не пішла.

І ось, коли я вже змінила свою думку, мій син раптово покинув дружину, залишивши її з трьома дітьми без роботи. Мені було реально приkро за kолишню невістки, тому я вирішила її підтримати.

Я переїхала до неї, і поки вона працювала, я доглядала онуків. Тим не менш, я дуже сильно помилялася в ній. Вона стала чудовою мамою та дружиною… це свого сина я неправильно виховала!

КІНЕЦЬ.