У свій вихідний день, коли я збирався вирушити на природу, я натрапив на цікаву ситуацію біля свого будинку. Декілька сусідів сиділи на лавці і балакали, я привітав їх і приєднався до розмови.

Розмови з ними завжди допомагали мені почуватися більш розслабленим та цінувати приємні дрібниці у житті. Раптом із сусіднього будинку вийшла молода дівчина років 25 і, здавалося, була роздратована сусідами на лаві.

Вона пробурмотіла: – Як вам не соромно. Куди б я не йшла, вони сидять та обговорюють усіх поспіль. А мені доводиться гнути спину, щоб годувати вас.

Її слова були несподіваними і, здавалося, не мали жодного відношення до того, що відбувається. Іван Олегович, один із сусідів, відповів: – Дівчино, ми вже давно відпрацювали своє.

Не хвилюйтеся. І ви колись отримуватимете пенсію від держави. А ваші діти будуть працювати, щоб ви могли отримувати фінансову підтримку від держави. Це якийсь кругообіг. Чи не так? Але дівчина відмовилася слухати, самовпевнено відповівши:

– Ні. Про старість треба думати в молодості, я вважаю. Я не зміг стерпіти такого хамства і спитав її: – А ви самі заробляєте на rгідну старість?

– Звичайно, – відповіла вона, – я ходжу на роботу і не лізу у борrи.

І взагалі, пенсіонери також мають працювати. Ірина Сергіївна, інша сусідка, заговорила: – Мені сімдесят чотири роки. Як ви вважаєте, хтось візьме мене на роботу? Дівчина наївно відповіла: – Хто шукає той завжди знайде. Відмовки знайти найлегше.

Але Ірина Сергіївна не відступила і кинула їй виклик: – Ви давно тут мешкаєте? Ваші батьки, напевно, вже на пенсії, тож запропонуйте їм віддати вам їхню пенсію, а самі шукайте для них роботу.

Як ви сказали: Хто шукає, той знайде. Чому вони сидять на шиї у молоді та самі нічого не роблять? Дівчина розгубилася і мовчки пішла. Я попрощався з сусідами і подався на дачу, але ця ситуація ще довго не виходила з голови.

КІНЕЦЬ.