– Ой, мамо, ти знову рибу смажиш, – сказала Софія, заглянувши на кухню. – Запах чути на всі поверхи.

– Я наче вікна відкрила і витяжка ввімкнена, – відповіла Ольга Андріївна.

За останні чотири місяці, відколи донька живе з нею, вона по кілька разів на день може перед нею виправдовуватися.

То вечерю пересолила, то одяг не там склала. То телевізор у її кімнаті надто голосно грає.

Ольга Андріївна й сама не помітила, як стала мало не навшпиньки ходити у власному домі. Вона намагалася все робити тихо та непомітно, щоб не заважати доньці із зятем.

Спочатку все було наче добре…

Після весілля Софія разом з чоловіком вирішили жити окремо.

Вони стали орендувати квартиру. До мами навідувалися на вихідних. Воно зрозуміло: у них робота, власні справи.

Якось Ользі Андріївні стало недобре. Сусіди викликали їй швидку. Донька теж примчала за декілька хвилин. При виписці з лікарні Софія сказала мамі такі слова:

– Ми з Василем готуємо для тебе сюрприз. Думаю, тобі сподобається. Вдома побачиш.

Ольга Андріївна зайшла у квартиру й одразу в коридорі наткнулася на якісь сумки.

– Ми порадилися та вирішили, що відтепер житимемо з тобою.

Будемо за тобою доглядати.

Ольга Андріївна була вражена вчинком дітей.

Перший час Софія дійсно піклувалася про маму. Вона прибирала, готувала, прасувала одяг. А після двох місяців у мами вона стала забувати про причину свого приїзду.

Ользі Андріївні стало краще. Вона знову почала все робити сама. Тож поки діти були на роботі, вона варила їсти та прибирала.

Донька не раз просила маму берегти себе, але Ольга Андріївна переконувала доньку, що їй значно краще.

Софія з чоловіком одразу помітили всі переваги життя з мамою.

Не треба платити гроші за оренду. В хаті чисто та приготовано.

– Мамо, до нас сьогодні друзі прийти мають. Може б ти посиділа в сусідки тим часом, чаю попили б. І нам краще буде, і тобі не сумно, – сказала якось донька.

Ользі Андріївні не хотілося ввечері ходити по людях. Тим паче сусідка швидко лягає. На вулиці було тепло, тож вона вирішила пройтись біля будинку та подихати свіжим повітрям. Час минав, а гості, схоже, й не думали йти.

Ольга Андріївна вже хотіла лягти та відпочити, але вона вперто чекала, поки донька зателефонує та покличе її в дім.

З будинку вийшов сусід з собакою, за пів години той повернувся, а Ольга Андріївна так і сиділа на лавці.

– Пробачте, з вами все гаразд? – поцікавився сусід.

– Так.

Просто до моїх дітей прийшли друзі, а я не хочу їм заважати.

– Ви мене пам’ятаєте. Я на першому поверсі живу. Мене Віктор звати.

– Пам’ятаю.

Вони не раз перетиналися, але їхнє спілкування обмежувалося лише вітанням. У Віктора недавно померла дружина. Діти його живуть окремо.

– Ходімо до мене на чай. Я пізно лягаю. Та й холодно вже. Наберіть доньку, скажіть, що ви поки в мене посидите.

Ольга Андріївна набрала номер доньки, але та не відповіла. Мабуть, було не до мами.

– Ходімо…, – відповіла жінка.

Вони пили чай, говорили. Раптом до Ольги Андріївни зателефонувала Софія:

– Мамо, ти де зникла? Гості вже давно розійшлись.

Ми спати лягаємо, а тебе досі нема.

У голосі доньки знову чулося невдоволення. Ольга Андріївна не розуміла, що на цей раз вона зробила не так. Вона стала збиратися додому. Віктор провів її.

– Та що мені, два поверхи піднятися, – сказала Ольга Андріївна.

– Я проведу. Мені так спокійніше буде, – відповів Віктор.

З того часу Ольга Андріївна частенько бувала у сусіда. Вони то чай разом п’ють, то вечерю готують.

Віктор, бувало, сам щось приготує за власним рецептом.

Того разу Ольга Андріївна знову опинилася у Віктора. У її зятя сьогодні день народження, до молодих прийшли гості.

– У тебе так тихо та спокійно, – сказала якось жінка.

– А ти залишайся в мене назавжди, – запропонував Віктор.

Він подивився на неї таким поглядом, що жінка одразу зрозуміла – у нього серйозні наміри.

– Ну я подумаю, – з посмішкою відповіла Ольга Андріївна.

Хоча вона вже наперед знала, що погодиться.

КІНЕЦЬ.