Я просто живу з чоловіком, котрого не кохаю і не кохала ніколи. З’явилися у шлюбі двоє дітей, одружена 8 років, другу дитину взагалі шкодую, що спланували, я її люблю, але не можу прийняти те, що я знову в декреті, знову скута по руках та ногах.

Освіту я здобула, але влаштуватися на хорошу роботу не встигла, мені ж так ця дитина потрібна була! Отримую тепер копійки з минулої роботи, чоловік цілодобово працює, мене дорікає будь-чим за будь-якої зручної нагоди.

Я дивлюся на знайомих, які встали на ноги, які чогось у житті досягли, а я як не знаю хто, я нічого не вмію, відучилася на юриста, але грошей з цього нуль, і я нічого там не розумію, молодість всю провела в цих пелюшках та побутових проблем.

До того ж чоловік мене набагато старший і завжди вчить, як правильно жити, як їсти, спати, ходити, як і що готувати, прибиратися, одягатися, скрізь і всюди ніс свій сує.

Я просто втомилася від такого життя. Меншій дитині всього 4 місяці і я розумію, що ще довго до того, як вона піде в садок, мінімум рік, я просто збожеволію за цей час, завжди думки про свою нікчемність.

Я просто дурна особа, яка не думала мізками, і планувала дітей від некоханого чоловіка, не маючи за плечима жодних накопичень.

КІНЕЦЬ.