Перш за все, як написати свою історію, я відразу хочу впевнено зазначити, що я, особисто, ніколи не розуміла тих жінок, які ставали в майбутньому недобрими свекрухами для дружин своїх синів.

Адже це, перш за все, дружина твого рідного сина, вона тепер його сім’я, а значить вона стає і твоєю ріднею, її потрібно прийняти як рідну дочку в свою сім’ю, щоб усім було добре.

Ще коли мій власний син Іван був маленький, я вирішила для себе тоді, що буду його дружині, коли він одружиться, найкращою свекрухою в світі, адже це буде вибір моєї рідної дитини, і я маю з повагою ставитися до неї, лише тоді він буде щасливий у своїй сім’ї.

Так і сталося, як я вирішила для себе, у мене дуже добрі стосунки з моєю невісткою.

У мене з Надією немає непорозумінь зовсім ніяких, і навіть якщо ми колись і не знаходимо спільної мови, то лише через якісь неважливі дрібниці, тому я не звертаю на це увагу, особливо.

Зараз, перш за все, головне розуміти і приймати, що тепер це не стільки твоя сім’я, як сім’я твого сина, це його вибір і варто щиро його прийняти, тоді усім буде добре.

Думаю, що я маю зазначити, що Надія досить таки непроста людина, вона має характер не найкращий, мені з нею часто складно, можливо, її минуле позначилося на характері.

Її батько був теж не подарунком, щиро кажучи, усім було складно з його непростим характером.

Незважаючи на всі життєві негаразди та труднощі, вона виросла досить хорошою людиною.

У школі Надія навчалася краще за всіх в класі, сама склала дуже добре усі іспити і вступила до університету на навчання.

Моя невістка – людина, з якої потрібно брати приклад, це правда.

Не дивно, що мій син закохався в таку гарну та розумну дівчинку і ще й вирішив з нею створити сім’ю.

Зі своєю свахою у нас теж дуже теплі відносини, мені шкода її, бо щастя у шлюбі вона зовсім не мала, з чоловіком їй жилося не просто зовсім, щасливою точно вона не була.

Чого мені не зрозуміти, так це те, чому Надія і досі підтримує зі своїм рідним батьком добрі відносини, ходить до нього в гості.

Їй хочеться, щоб поряд з нею завжди був тато, це зрозуміло, але ж не така людина, як він.

Що доброго він дав своїй єдиній доньці, до того ж, після кожної зустрічі вона ходить сумною, бо їй не подобається, як він живе зараз, а людина він не дуже хороша, правду кажучи, та сама Надія дуже шкодує його.

Я не раз говорила, що їм вже пора стати батьками, адже я хочу онуків, і буде чим зайнятися, вони житимуть для себе і для своєї дитини.

Тоді, навпаки, з’явиться щастя і людина, про яку можна піклуватися.

Але, знову повторюся, це їхнє життя, і нехай вони самі вирішують, що їм робити, я лише іноді можу дати якусь пораду.

У мене ж свої проблеми та сумніви, і останнім часом вони стали з’являтися, по відношенню до моєї невістки Надії.

Нещодавно такий не дуже хороший момент стався у нас, коли я запросила своїх дітей до себе на свято.

Я, випадково, побачила на пальці дружини свого сина старовинну каблучку, яка у мене десь зникла майже 2 роки тому.

Відразу я подумала, що це просто якась інша каблучка, просто дуже схожа на мою, але ні, коли придивилася, зрозуміла, що це якраз саме вона, моя.

Я не запитувала в неї, де вона її взяла, та й взагалі, навіть не знаю, чи доречно це буде і чи варто питати про це невістку свою.

Я не хочу думати, що вона успадкувала цю негарну звичку від свого рідного батька, адже він саме таким був.

До того ж, вона знає, що могла у мене його просто попросити і я ніколи б їй не відмовила в цьому її.

Я своїй невістці нічого не пошкодувала б, до того ж люблю Надію, вона мені, як рідна донька стала вже.

Мені не зручно запитувати у своєї невістки про це.

Що робити, не знаю, не хочу, щоб це виглядало якось не гано.

Можливо, Надія просто знайшла її і не знає, що вона належить мені.

Я думала нічого не питати, щоб не образити невістку, але на душі так неспокійно, цей випадок дуже турбує мене.

КІНЕЦЬ.