Ми з дружиною вже три роки жили у власній квартирі, яка дісталася мені у спадок від батьків.

Я працював у прокуратурі, отримував хорошу зарплату, яка дозволяла забезпечувати сім’ю, а дружина стверджувала, що працює із дому.

Хоча я ніколи не бачив грошей, які вона заробляла.

Я часто сердився, коли вона не відкладала з рук телефон, ігноруючи мене, воліючи переглядати свою стрічку новин.

Більше того, моя дружина нічого не робила вдома, змушуючи мене харчуватися в закладах громадського харчування чи готувати самому.

Я намагався зрозуміти її завантаженість, але мене засмучувало, коли вона без мого відома наймала незнайому людину для приготування їжі, використовуючи мої гроші, щоб заплатити за цю послугу.

Якось я висловився дружині про її недостатній внесок у домашнє господарство та про важливість чистоти та затишку в будинку.

Вона стверджувала, що жінка не повинна обмежуватися лише приготуванням та прибиранням.

Хоча я погодився з нею в цей момент, але відчував, що її небажання робити свій внесок – це тривожний сигнал для нашої майбутньої родини.

Я переконав її знайти нормальну роботу.

Вона знайшла, але вже за два тижні вона звільнилася, пославшись на ранковий графік.

Я почав сумніватися, чи потрібен мені партнер, який цілими днями сидить у соціальних мережах і не робить жодного вкладу в домашнє господарство.

А коли у нас з’являться діти, хто піклуватиметься про них?

Можливо, нам краще розлучитися, поки не стало надто пізно.

КІНЕЦЬ.