До пологів моя дружина завжди дуже добре виглядала, стежила за собою, гарно одягалася, при манікюрі та макіяжі. Навіть під час вагітності вона стежила за собою, а ось після пологів перестала.

Коли вона тільки народила, я не мав жодних претензій до її зовнішнього вигляду, розуміючи, що вона відновлюється та займається дитиною, їй не до краси.

Але, мабуть, за цей рік у неї виробилися інші звички, вона стала забивати на те, як виглядає. Про зайву вагу я не говорю, це не так швидко минає і це я розумію, але можна ж якось стежити за зачіскою та одягом?

На голові постійно незрозуміла гулька, раніше вона фарбувала волосся, тепер воно сильно відросло і виглядає це некрасиво. Вона може тиждень ходити з брудною головою, і її все влаштовує.

Про одяг просто мовчу, мені здається, що таким одягом навіть бомжі  гидували б. Я їй казав, що вона може без проблем купити собі щось нове, але вона відмахується, що й так добре.

Обличчя все в прищах, лущиться, нігті виглядають жахливо, про епіляцію вже й заїкатися не варто. З нею не те що на вулицю вийти соромно, з нею вдома бути неприємно.

Ще близько року я намагався м’якими натяками дати їй зрозуміти, що із зовнішнім виглядом треба щось робити, але вона пропускала мої слова повз вуха.

До виходу з декрету залишався рік, коли я вже не витримав і почав прямо говорити, що вона перетворилася незрозуміло на що, мені перебувати з нею поруч неприємно.

Одразу ж отримав скандал, де вона мене звинувачувала у всіх смертних гріхах, козиряла тим, що вона, взагалі-то, мені дитину виносила і народила, тому я не маю права їй висувати претензій.

А чого б раптом я не маю права на претензії? Ну, давай я себе так само запущу, будемо органічною парою, а на її претензії кричатиму, що я взагалі-то забезпечую їх всім для життя.

Їй скоро на роботу виходити, треба якось збирати себе в купку, звикати заново нормально виглядати, як жінка, а не як безформний мішок.

Сльози, істерики, погрози розлученням, але жодної дії, щоб привести себе до божого вигляду. А я не можу її взяти за вухо, притягнути в салон і попросити привести це до нормального стану.

– Я думала, ти мене любиш, а тобі тільки моя зовнішність була важлива! – репетувала не раз дружина.

Пробував заходити збоку, що дитині не повинно бути соромно за маму, а в нас до цього все йде. В інших дітей мами будуть ошатні, доглянуті, красиві, а в нього чудо-юдо болотяне.

– Моя дитина мене будь-якою любить, на відміну від тебе! – заявила дружина.

У мене вже немає сил із нею на цю тему розмовляти. А який шлюб може довго існувати за таких умов?

Я ж не прошу її схуднути моментально до модельних розмірів, але вже за своїм зовнішнім виглядом, типу зачіски, одягу, манікюру та стану шкіри слідкувати можна.

Тепер вона заявляє, що це все – підсумок проблем зі здоров’ям. Але я її відправляю до лікарів, вона не йде, знаходячи сотні відмазок, і я розумію, чому. Лікарі нічого не знайдуть, і їй більше не буде чим прикриватися.

Дивлюся на дружин друзів, у яких теж є діти, і важко зітхаю, бачачи, як вони добре виглядають, а потім згадую свою так тужливо стає. Не знаю, як довго я зможу все це терпіти.

КІНЕЦЬ.