Якось я потрапив у непросту особисту ситуацію і мій батько дав мені одну з найважливіших порад у житті. Я часто згадую цю історію, і мені вона здається однією з найбільш повчальних зі мною.

До того моменту я кілька років як одружився з коханою дівчиною. Все у нас було чудово, ми кохали одне одного, а батьки дуже схвалювали мій вибір. Моя Наталя довіряла мені і в усьому мене підтримувала.

Робота у мене була пов’язана з вічними відрядженнями: я працював в аудиторській фірмі. Постійно їхати, коли вдома вже чекає кохана дружина – подвійно важко. Але відрядження були недовгі, тому ми чудово справлялися.

Поки що одна з таких поїздок не перевірила мене на міцність та моральну стійкість. У відрядженні я зустрів своє колишнє кохання Риту – її компанія теж брала участь у конференції, як і моя компанія, а жили наші делегації в одному готелі.

Розлучилися ми з Ритою багато років тому, але не на особливо позитивній ноті – ініціатором був я, а Рита, звичайно ж, причаїла образу. Але у відрядженні вона не показала жодного сліду від минулих образ, була привітна і доброзичлива.

А наприкінці заходу організатори влаштували велику вечірку на честь досягнутих успіхів, на яку запросили всіх учасників конференції. За законом підлості, у фірмі Рити виявились мої давні друзі, тому однією великою галасливою компанією ми й відзначали останній день відрядження.

Вранці я прокинувся в номері Рити, але на зло нічого не пам’ятав. Совість начебто мучила, але з іншого боку було не ясно – за що?

Проте, з кожним днем ​​ставало дедалі гірше. Чи припустився я страшної помилки чи ні? Чи зрадив своїй дружині? І головне – чи потрібно каятись і в усьому їй зізнатися?

У цих думках я провів не один день, поки не випадково зустрівся зі своїм батьком за спільним обідом. Тяжкі думки на той момент досягли свого апогею, і я вирішив у всьому зізнатися хоча б татові. І, звичайно ж, сподівався на якусь цінну пораду.

– А ти певен, що у вас щось могло бути? Можливо, ти справді просто заснув? – запитав батько.

– Ну, звичайно, це цілком можливо. Я вже сказав, що зовсім нічого не пам’ятаю. Але ці думки мене мучать. Як ти вважаєш, чи потрібно розповісти про все це Наталі? Якщо я зізнаюся, мені здається, у мене цілий камінь з серця впаде! – випалив я.

– А про неї ти подумав? Як їй буде це дізнатися? Ти хочеш, щоб ці думки тепер почали мучити її? – суворо зауважив батько.

– Тату, ну ж я ніколи про це не забуду! Мене совість мучитиме все життя! – майже вже плакав я.

– Ну, це буде чудово, якщо ти запам’ятаєш це на все життя. Хоч більше так не помилишся. А що зараз дасть твоє зізнання? Ти хочеш залишитися з Наталкою чи ні? – суворо запитав батько.

Звичайно, найбільше я хотів залишити все, як і раніше. Крім того, може, я так добре нагулявся на закінченні важкого відрядження, що заснув і сам не зрозумів, де?

Батько теж сказав мені, що Рита цілком могла бути досі ображена на мене за те розставання. А раптом вона справді підлаштувала все таким чином, щоб я подумав, що зрадив дружині?

Батько дав мені зрозуміти, що це могла бути елементарна спроба Рити зруйнувати наш з Наталкою шлюб. Якщо так, то нічого не треба розповідати Наталці. Це навіть не брехня на благо, це елементарна повага до почуттів близької людини.

Ще батько додав важливу річ: “Зате в майбутньому ти не будеш надто суворо судити інших людей, які в подібній ситуації виявляться”.

Після нашої розмови я ще якийсь час думав, що батько дав мені якусь неправильну пораду. Ну що може бути краще за чесність? Все інше – просто відмовки.

Зараз я розумію, як же він був правий. До речі, через багато років, знову випадково зустрівшись з Ритою, я поставив їй у лоб питання про те, що ж тоді було, на тій конференції. І Рита, до того моменту вже щаслива дружина та мама, чесно зізналася, що нічого не було. А я ще довго згадував мудрі слова батька, уважно ставився до себе і трохи поблажливіше до інших.

КІНЕЦЬ.