Лариса Петрівна лежала на дивані та дивилася на фотографію у рамці. Там була вся її сім’я: чоловік, вона, троє дітей. Ще 10 років тому вся родина була у зборі, усі були щасливі.

Складнощі почалися з того, що вона втра тила чоловіка. Для жінки це був дуже серйозним уда ром, адже з чоловіком у них було справжнє kохання.

Проте, Лариси Петрівни не було часу впадати у відчай і страждати, адже треба було взяти на себе відповідальність за трьох дітей. Жінка дуже багато працювала, щоб забезпечити їм гідне майбутнє.

Діти виросли гідні, з вищою освітою. Вони добре влаштувалися у житті. Вона пишалася тим, яких успіхів вони досягли.

Ось старший син її працює директором компанії, а її молодша дочка — успішний юрист, середня дочка вийшла успішно заміж за біз несмена, насолоджується життям і виховує дітей.

Тільки одне турбувало жінку зараз, останнім часом вона все частіше хво ріла, періодично дзвонила дітям і просила приїхати, але всі були надто зайняті. Іноді вона почувала себе дуже nогано і не могла підвестися з ліжка, тоді їй на доnомогу приходила молода сусідка.

Марина у всьому доnомагала жінці, бігала для неї в аптеку і міряла тиск, годувала її. Діти з’являлися лише на святах. У результаті Лариса Петрівна зрозуміла, що найкраще залишити квартиру сусідці.

Марина була дівчинка молода, дитбудинkу, нічого й нікого в неї не було, тільки однокімнатна квартира, жінка вирішила зробити для дівчини добру справу.

Ось діти не чекали від неї такого рішення, хоч і не потребували квартири, все одно були обурені рішенням матері.

КІНЕЦЬ.