Мама нещодавно окреслила мені перспективу, що через три роки висітиме у мене на шиї, бо жити на свою пенсію вона не зможе, а я повинна їй допомагати.

Звикла мати жити на широку ногу, тато привчив. Але тата немає, а мама встигла за два роки повністю спустошити солідні рахунки, про які я навіть не знала. Нові меблі, гаджети, поїздки, шмотки – ні в чому вони собі не відмовляла, а я не змогла її переконати, що треба якось скромнішою бути, поки не настали важкі часи.

Сама мама ще працює, але там така робота, що можна сказати, вона не працює, а сукні вигулює. Зарплата за це відповідна. На неї важко прожити, навіть якщо не шикувати.

Мама живе одна в трьохкімнатній квартирі, тому за комуналку там виходить дуже нормально, можна сказати, що це вся мамина зарплата і йде. Ну, гаразд, не вся, ще на батон і пакет молока вистачить.

Але суть у тому, що зі своїм розмахом мама не вкладеться в ці рамки ніяк, а вона ще й не намагатиметься. Ось батьківський спадок вона вже промотала.

Нещодавно померла мамина сестра, від неї теж все перейшло мамі, квартира, дачна ділянка та деякі заощадження. Звичайно, мама одразу почала будувати плани як витратити гроші.

Мама планувала все продати, а гроші “прожити”, як вона вже зробила з спадщиною тата. Я спробувала її пригальмувати, пояснюючи, що непогано залишити собі “на старість”, тому що великої пенсії у мами не планується.

На цю пропозицію мама тільки здивовано підняла брови і заявила, що нічого вона відкладати не збирається, а коли їй потрібна буде допомога, вона розраховує на мене.

– Це правильно, коли діти допомагають літнім батькам, – повчально заявила вона.

Так, багато я допоможу їй з іпотекою та двома дітьми, звичайно. Нам іпотеку платити ще п’ятнадцять років, бо я поки що в декреті, а потім із роботою буде взагалі незрозуміло, що. У мене діти двійнята, тобто в садок підуть одночасно, і є в мене підозра, що на лікарняних я сидітиму частіше, ніж в офісі.

Чоловік один забезпечує нашу сім’ю, нам вистачає, але брати на баланс ще й мою маму – це перебір, я сама розумію і навіть не стану чоловікові це пропонувати.

До того ж в таких умовах, що вона тут спочатку житиме, ні в чому собі не відмовляючи, навіть не думаючи в той бік, щоб допомогти нам якось розібратися з іпотекою, а потім ще звалиться мені на шию, щоб я її забезпечувала.

Я для очищення совісті запитала, чи не хоче мама поділитися спадщиною.

– Чому я маю ділитися? Це ж моя спадщина, – не зрозуміла логіки мама, а я не пояснювала. Як вона раніше крім себе нікого не бачила, так і зараз не бачать.

Я маму заздалегідь попередила, що вона може моєї поради не слухати, робити так, як їй хочеться, але нехай одразу враховує, що я її варіантом на безбідну старість бути відмовляюсь.

Мама, мабуть, почула та сприйняла лише першу частину, де йдеться, що вона може робити, як їй хочеться. Але то вже не моя вина. Моя справа попередити.

КІНЕЦЬ.